Валеріан Підмогильний “Місто”

“Це була книжка про місто, що засинає, про місто, що спить, про місто, що живе вночі чудернацьким, таємним життям. На сторінках її... гострими, пружистими рядками проходили пізні засідання уряду, палкі мрії закоханого, примарні настрої злодіїв, спокій ученого кабінету, освітлені ґанки театрів, вулична любов, казино, невпинні заводи, вокзал, телеграф, ліхтарі й міліціонер на розі”.

В добу революції всі тогочасні усталені форми і традиції розхитувались і руйнувались. Мистецтво, зокрема література, не було винятком. Звідси – пристрасне, повне туги й патетики шукання молодим поколінням нових шляхів, форм, нових мистецьких засобів. В українській літературі в перші роки пореволюційної доби в прозі запановує лірично-імпресіоністичний, безсюжетний жанр.

І ось у роки орнаментально-ліричної і безсюжетної прози в українську літературу приходить юнак, який не тільки не підпадає під вплив панівного літературного стилю, а підкреслено промовляє своїм стилем, тримає себе незалежно, критично і трохи навіть іронічно. Це був Валеріан Підмогильний.

Його “Місто” – це перший у пореволюційну добу роман європейського рівня про селянську українську молодь, яка на початку 20-х років тисячами потягнулась у чужі колись їй міста. І пішла вона туди, щоб завоювати і зробити своїм українське місто, влити в нього свіжу селянську кров, зліквідувати антагонізм між українським містом і селом.

Така основна ідея роману й основна духовна сила збірного типу роману Степана Радченка. Після першого вибуху ненависті до незрозумілих і чужих йому горожан – “безглуздих крамарів, учителів, безжурних з дурощів ляльок у пишних уборах” – він приходить до тверезої і холодної думки, що стала його (і його покоління) гаслом: “Не ненавидіти треба місто, а здобути”.

Це не могло не імпонувати. Не могло не захоплювати молодь 20-х років. Вона читала “Місто” – і в ідеях, образах, ситуаціях і конфліктах знаходила себе, свої почуття, свої ідеї й прагнення.

У романі з надзвичайною уважністю зафіксовано в типових рисах культурне, студентське, академічне й літературне життя киян і Києва. Відтворені в легкому іронічному плані літературні вечірки, що їх систематично влаштовувала Культкомісія Місцевкому ВУАН у малій залі Національної бібліотеки, подана характеристика тогочасних літературних угруповань і трохи шаржові образи тогочасних літераторів і критиків (наприклад, в образі критика Михайла Світозарова читач легко впізнає Миколу Зерова). Збірний тип поета Вигорського дає дуже багато для пізнання думок і настроїв тогочасного київського літературного Олімпу.

Але “Місто” – не тільки роман про киян. Передусім це роман про Київ. Описи знайомих колись і вже, можливо, призабутих вулиць, завулків, парків, Дніпра, пляжів, університету, академії, багатьох історичних та архітектурних пам’ятників промовисто свідчать про це. Підмогильний старанно зафіксував усе чарівне й огидне, здорове і гниле, моральне й аморальне в житті нашої столиці.

В основі сюжету “Міста” лежить історія життя Степана Радченка, що з нікому не відомого сільського хлопця поступово вибивається на верховини літературної слави. Цей селюк з жадобою неофіта пізнав до кінця всі ступені безглуздого життя того хвилюючого видива, що зветься містом.

Зусилля і митарства Степана Радченка не пропали даремно. Цей сильної волі й характеру завойовник міста – переміг. Переміг бодай у своїй уяві, бодай на мить. В одну з натхненних творчих ночей, відчинивши вікно свого помешкання на високій київській горі і глянувши на величну нічну панораму міста, він ясно відчув, що це колись страшне і вороже йому місто тепер “покірно лежало внизу хвилястими брилами скель, позначене вогняними крапками, і простягало з пітьми горбів гострі кам’яні пальці. Він завмер від сласного споглядання цієї величі нової стихії і раптом широким рухом зронив униз зачудований поцілунок”.

Так оптимістично закінчує свій роман В. Підмогильний. Закінчити свою нову “повість про людей” цьому героєві В. Підмогильного навряд чи вдалося. У наступні роки терору він, напевно, загинув, висловлюючись образно, в одній ямі зі своїм творцем.

За доби усталення повної диктатури цієї партії та її вождя – все гострозоре покоління 20-х років змушене було вмерти. Умер, розуміємо під цим не конечно фізичну смерть, разом з цим поколінням і один з найкращих його виразників, Валеріан Підмогильний.

Але те, що написав він за своє коротке тридцятирічне життя, зокрема, його найбільший твір – роман “Місто”, в скарбниці української літератури залишиться на довгі часи.

За матеріалами “Меморіал” (Г. Костюк)

Скачати “Місто” можна тут.

Подписывайся на наш Facebook и будь в курсе всех самых интересных и актуальных новостей!