За Катею Царик закріпилося кліше «молодий перспективний режисер». Але ті, хто в темі, знають, що Катя вже давно виросла зі штаненят кліпмейкера-початківця й у своєму портфоліо має понад п'ятдесят кліпів як для українських, так і для зарубіжних виконавців.
E-motion вирішив поспілкуватися з Катею про сучасний український шоу-бізнес, про гроші та плагіат.
– Готуючись до інтерв'ю, природно, вирішили для початку ознайомитися з твоєю біографією. Залізли в інтернет і ось розчарування – нічого не знайшли. Що приховуєте, Катю?
– Нічого не приховую (сміється – прим.авт.). Просто я страшенно неорганізована людина в питаннях, які стосуються особисто мене. Коли я зайнята проектами, то кидаю всі сили на їх реалізацію, а ось привести до ладу хоча б свій сайт часу бракує. Втім, думаю, незабаром ситуація трохи зміниться.
– Ну раз ніде немає твоєї біографії, тоді давай, розповідай про себе з самого початку.
– Від самого початку? Ну гаразд. Народилася я 27 лютого разом зі своєю близнючкою Анастасією, яка, до речі, зараз працює моїм лінійним продюсером і займається організацією наших зйомок. Крім того, в мене ще є старша сестра Аня і зведений брат. Тато мій львів'янин, а мама з Кривого Рога. Жили ми у Львові – там я виросла й закінчила школу. Мене завжди тягнуло в кіно й завжди подобалося дивитися кліпи. Тому я вже чітко знала, ким я хочу бути, і вступила до Інституту кіно і телебачення на факультет «режисура кіно». Моїм першим місцем роботи став телеканал 1 +1, де я займалася анонсуванням. Це був важливий етап. Я отримала якусь технічну базу й почала заробляти свої, хоч і невеликі, але дуже важливі гроші. На ці гроші я зняла свою курсову роботу – це був кліп на музику Бйорк. Причому ми знімали на плівку Свема, яка була страшенно прострочена, і я досі не можу зрозуміти, де ми взагалі її дістали. Як би там не було, цей кліп побачила група «Грін Грей», і потім пішло-поїхало.
– Ось із цього місця детальніше. Це був переломний момент у твоїй кар'єрі?
– Ну, напевно, цей переломний момент складався з трьох етапів. Перший, це коли мене помітили хлопці з «Грін Грей». Тоді про мене дізналися деякі представники українського шоу-бізнесу. Навіть була смішна історія, пов'язана з цим. Я ще вчилася в інституті, й у нас проводив майстер-клас Семен Горов. Туди набилася купа студентів, і я в тому числі. І хтось запитав Горова: «А який кліп із тих, що ви бачили за останній час, вам сподобався найбільше?». І він каже, мовляв, сподобався кліп «Грін Грей», кажуть, що його зняла якась молода, гарненька дівчинка. І я не витримала й сказала: «Дякую!» Звичайно, всі повернулися й подивилися на мене. Загалом, робота з «Грін Грей» була важливим моментом. За допомогою сарафанного радіо про мене почали говорити, як про режисера, в якого можна креативно й недорого зняти кліп. Це, правда, не дуже гарне резюме, оскільки від нього важко відкараскатися. Також дуже важливим етапом стало знайомство з Наталею Могилевською. Наталя така людина, що якщо любить, то любить дуже сильно. І саме вона ввела мене в цей світ шоу-бізнесу й познайомила з важливими людьми у цій сфері. Ну і третім переломним етапом у своїй кар'єрі можу назвати знайомство з Ані Лорак. Тому що після співпраці з нею на мене звернули увагу в Росії.
– Перші «проби пера» і твоя нинішня робота. Що змінилося? Хвилювання відійшло, й почуваєшся вже впевненіше?
– Нічого не змінилося! Зараз часом іще страшніше буває! Адже сьогодні й бюджети більші, й більше відповідальності. А це все тисне. Але страх – це ознака зростання, я вважаю. Коли я перестану хвилюватися, то тоді, напевно, мені стане байдуже.
А що стосується перших робіт... Свій перший кліп із великим бюджетом я знімала для співачки Надін. Була в нас така раніше, але потім поїхала до Росії. Здавалося б, вона типова «попсовичка», а такі виконавиці воліють працювати зі знаними режисерами. Але вона чомусь вибрала мене. Це був саме той випадок, коли мене взяли за великим рахунком з вулиці. Мене просто на зустріч привів Гена Попенко, який вів якийсь захід, де вона брала участь. І я сказала, що хочу зняти для неї кліп. Вона подивилася всього одну роботу – ту саму студентську – й погодилася. Довірила мені бюджет у 10 000 доларів. На той час це були великі гроші. І все вийшло! Надін залишилася задоволена. А для мене це був теж дуже важливий етап – перше професійне світло, камери, плівка.
– Ти попрацювала з багатьма зірками шоу-бізнесу. З ким із артистів працювати було найлегше й найприємніше, а з ким, навпаки, постійно виникали якісь труднощі?
– Мені завжди добре працювати з Ані Лорак, Гайтаною, Наталею Могилевською. А от із ким було важко, так це з Женею Власовою. Вона дуже емоційна людина, й часом не може керувати своїми емоціями. Взагалі легко тільки з тими, хто тобі повністю довіряє. Просто є такі артисти, які втручаються в процес. Вони вважають, що вони і трохи режисери, і трохи оператори, ледь-ледь стилісти. І це завжди позначається на результаті.
– А чи є артисти, з якими ти б ніколи не співпрацювала? І взагалі буває, що ти відмовляєш комусь?
– Якось було. Я відмовлялася, наприклад, коли мені не подобалася пісня. Але це були артисти-початківці, а не якісь суперзірки. Вони хотіли зняти один кліп і відразу стати популярними. А я вважаю такий підхід не професійним. Адже мало одного кліпу – потрібні ротації на радіо й телеканалах, робота з пресою тощо. А намагатися стати відомим артистом із двадцятьма тисячами доларів у кишені марно. Потрібно, щоб був чітко прописаний бюджет.
– Цікаво, кому з виконавців ти мріяла б зняти кліп?
– Я б дуже хотіла попрацювати з Костянтином Меладзе. Із його будь-яким проектом. Мені просто дуже подобається музика, яку він пише. Крім того, мені б дуже хотілося попрацювати з людиною, яка давно не знімає кліпи і їй це, напевно, сто років не потрібно – це Земфіра.
– Ініціативу не виявляла?
– Щодо Земфіри – ні. Там, мені здається, потрібен дуже специфічний підхід. А ось до Меладзе зверталася, але ми все ніяк не зустрінемося.
– Поговоримо про гроші. Скільки зараз в Україні коштує зняти більш-менш пристойний кліп?
– Ну, в усіх по-різному. Для себе я підрахувала такий мінімум – це 30 000 доларів. Така ціна виходить у зв'язку з тим, що я працюю з професіоналами, найкращими на ринку: люди, які роблять декорації, фахівці зі світла і спецефектів. Вони не можуть коштувати дешево. Звісно, буває таке, що приходить такий хороший артист, що хочеться зробити йому відео дешевшим. Ти намагаєшся якось вписатися в його можливості, і виходить може й добре, але тільки зі знижкою на те, що були такі умови.
– А який найбільший бюджет кліпу в тебе?
– У мене був бюджет кліпу, який перевищував 100 000 доларів.
– Ти працювала і з європейськими артистами. Наприклад, знімала кліп для Сакіса Руваса. Наскільки бюджети кліпів українських артистів відрізняються від європейських?
– Дуже суттєво. По-перше, там, звісно, все в євро і все значно дорожче! По-друге, там є такий чудовий закон про захист прав трудящих, який проголошує, що «жодна людина не повинна працювати більше 12 годин». Вона має право працювати довше, але в такому разі компанія, яка його наймає, повинна заплатити такі добові, що простіше знімати два дні. У нас же в цьому сенсі простіше. Люди налаштовані на роботу по 24 години. Втім, це, звісно, ненормально. Але в них якість значно нижча, ніж у нас! Я дивилася в Греції, у Польщі – це ж просто жах. У нас і в Росії ситуація інша.
– Чи знаєш ти розцінки своїх конкурентів?
– Звісно. І в цілому, гонорари українських режисерів в одному діапазоні. Якісне відео може бути дешевшим, якщо тільки режисер відмовиться від свого гонорару. Знімати з однією лампою я не хочу. Я краще відмовлюся, ніж зніматиму, вибачте, якесь «г».
– До речі, а чи існує взагалі конкуренція між українськими режисерами?
– Негласна, так. Але в очі, природно, ніхто не говорить. Втім, мені складно про це говорити й тому, що я, Алан і ще декілька режисерів – ми всі з однієї тусовки. Ми спілкуємося, разом відпочиваємо, тому немає якоїсь ворожнечі. Звісно, іноді виникають моменти, що хотілося б попрацювати з тим чи іншим артистом, але вибирають у результаті саме виконавці режисера, а не навпаки. Тому говорити про конкуренцію, думаю, не варто. До речі, був один дуже показовий випадок. Є в нас такі недобросовісні виконавці, які звертаються до всіх режисерів і пропонують зняти кліп. При цьому кожному вони кажуть, що саме він гідний зняти для них відео. Ось так дзвонять, наприклад, мені, Алану, Сергію Солодкому і кажуть один і той же текст. І ось була ситуація, коли ми дізналися, що насправді проводиться тендер, і протягом десяти секунд усі режисери передзвонили цій людині й відмовили! Виявивши тим самим солідарність. Тому що так чинити дуже негарно. Про тендер потрібно говорити заздалегідь, і мені вже вирішувати, чи варто боротися за цю роботу, чи ні.
– Дуже часто наших кліпмейкерів звинувачують у плагіаті. Як до цього ставишся?
– Я не люблю, коли всі тупо передирають. І стилістику, й ідею. Звісно, всі ми спостерігаємо за нашими закордонними колегами – це й заперечувати не варто. Щось нас надихає, щось підштовхує до розвитку. Але тут треба відчувати межу. Колись Норштейн, який зняв «Їжачка в тумані», називав це не плагіатом, а переглядом одним художником ідеї іншого. От я не проти цього. Але коли просто тупо копіюють – це, звісно, вже непрофесійно. Є в нас такий один товариш, який страждає таким. Не хочу називати прізвище.
– До речі, а ваш колега Олександр Філатович в ефірі одного з телеканалів без вагань розніс на друзки кліп Алана Бадоєва, знятий для Світлани Лободи на пісню «Be My Valentine». Він на прикладі показав, що стилістика відео запозичена з реклами кави. Було переконливо.
– Те, що робить Саша Філатович – це за великим рахунком піар, не більше. Нехай навіть те, що він говорить, частково й правда, але не йому судити. Оскільки, якщо взяти кліпи Сашка Філатовича й розібрати, то це взагалі окрема історія. Тому не йому судити Алана. В Бадоєва такий рівень робіт, що навіть якщо він в одній із них дозволив собі повторити якусь стилістику, то зробив це дуже круто. Сашко ніколи не зможе такого зробити, тому йому тільки залишається сидіти на телеканалах і обливати брудом своїх колег. Коли мене запросили на цю ж програму, я говорила про російських режисерів, оскільки не хотіла критикувати українських колег.
– А тебе колись звинувачували в плагіаті?
- Ну, той же Філатович пройшовся по моєму кліпу «Солнце» для Ані Лорак. Сказав, що йому це дуже нагадує рекламу Chanel. Я не приховую, що надихалася цією роботою, але історія «Солнце» – це не історія Chanel.
- Ну, а де ж тоді межа між «надихнути» й «передерти»?
- Знаєш, це коли ти дивишся кіно, гортаєш журнали, читаєш книги і вбираєш щось. А потім на основі цієї народжується твоя власна історія. Але не так, що ти відкрив YouTube, розкадрував усе, що тобі треба, й точно так само зняв. Це вже плагіат.
– Обиватель бачить лише готовий продукт – кліп. При бажанні він може прочитати в інтернеті, хто режисер, хто оператор. Але ось як відбувається сам процес із самого початку, для нього – секрет. Розкажеш?
– У моїй практиці відбувається так: приходить артист зі своєю піснею, яку ще ніхто-ніхто не чув. Висловлює свої побажання, якщо вони в нього є, говорить про мету, якої він хотів би досягти цим відео. Після цього я беру 3-5 днів на розробку ідеї, яку представляю потім у сценарному вигляді. І залежно від того, чи буде там графіка, чи будуть там декорації, вибудовується підготовчий процес. Він, як правило, триває 10 днів. За цей час збирається команда, шиються костюми, будуються декорації, ставляться танці – все залежить від ідеї. Потім уже йдуть зйомки. Вони тривають найчастіше близько 24 годин – 1 день. У рідкісних випадках два дні. Це вже можуть дозволити собі не всі, оскільки це подвійна оплата за всіма параметрами. Після цього я з усіма матеріалами їду до Москви. Там ми переганяємося і проявляємо плівку. Робимо кольорокорекцію, колоруємо, записуємо на цифровий носій і потім повертаємося до Києва, де приступаємо до монтажу. І від дня зйомки до виходу кліпу йде близько місяця. Якщо є графіка, то це місяць і більше, якщо ж її немає, то це приблизно два-три тижні. На останньому етапі артист уже затверджує результат, висловлює свої зауваження, якщо вони є, й потім уже запускає відео в ротацію на телеканалах.
– А чи були випадки, коли замовник залишався незадоволений результатом?
– Був один жахливий конфлікт із групою «Таліта Кум». Вони, мабуть, недозрозуміли, що я їм запропонувала, й почали потім доробляти щось самі. В результаті мені було страшно дивитися на цю роботу. Після цього я сказала, що ніколи не працюватиму з цими людьми. А так більше таких випадків не було. Є, звісно, якісь побажання чи зауваження, але це все робочі моменти. Просто в кожної людини своє сприйняття себе. Ось він бачить у собі якусь ваду, яку більше ніхто не бачить. І ось ти намагаєшся переконати, що все там нормально. Але ніяких страшних конфліктів не виникало.
- Ось ти кажеш, що 3-5 днів іде на ідею. А якщо ідея не йде? Буває таке?
– Ой, буває! Воно якось дуже дивно. Часом ідея приходить конкретно завдяки пісні. Можна почути навіть не текст, а якийсь програш, і в тебе народжується кадр, із якого потім розкривається вся ідея кліпу. Часом же пісня не дуже подобається й надихає, зате дуже подобається артист. І ти вже думаєш, як би його хотів показати, аналізуєш, чого в нього ще не було. Після цього вже приходить якась задумка. Є також давно придумані ідеї, які просто чекають своїх пісень і своїх артистів. Але іноді буває й таке, що ти ніби головою об стіну б'єшся – і пусто. Жодних ідей. У мене було таке пару разів. Якось за п'ять хвилин до зустрічі із замовником, коли я розумію, що доведеться верзти якісь дурниці, в мене народжується ідея!
- Ти не раз казала, що хочеш знімати повнометражне кіно. Як зараз із цим справи?
- Я продовжую писати сценарій для свого повнометражного фільму. І паралельно працюю над короткометражкою, з якої я й хочу почати. Поки що рано про це говорити, але, сподіваюся, все вийде!
E-motion, у свою чергу, теж сподівається, що в Каті все вийде! І, дивись, наступне інтерв'ю вже буде приурочене до виходу повнометражного фільму режисера Каті Царик.
Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!
Коментарі (4)