Анонім “Сповідь киянина еротомана”

Авторство “Сповіді киянина еротомана” дотепер не визначене. Відомо тільки, що текст написаний французькою мовою вихідцем з України шляхетного походження, який народився близько 1870 року. Ця сповідь

Авторство “Сповіді киянина еротомана” дотепер не визначене. Відомо тільки, що текст написаний французькою мовою вихідцем з України шляхетного походження, який народився близько 1870 року. Ця сповідь була послана у вигляді листа відомому сексологу Гевлоку Елліну й опублікована 1926 року в “Меркюр де Франс”. Проте існує кілька версій щодо авторства тексту, зокрема, поет та дослідник Іван Лучук називає як можливих авторів – Михайла та Миколу Косачів, братів Лесі Українки; Агатангела Кримського, вченого-сходознавця, одного з найвідоміших українських поліглотів.

Зрештою, зараз ідеться не так про автора, як про появу українського франкомовного “еротичного” тексту. У передмові до першого перекладу твору англійською мовою, здійсненого лише 1982 року, завідувач кафедрою славістики Лондонського університету Дональд Рейфільд не тільки прокоментував “Історію Віктора Х” (таким є другий варіант назви тексту), чиї ранні амурні пригоди перетворили обдаровану колись дитину на розбитого фізично і морально вигнанця-ексгібіціоніста. Перекладач ще й назвав автора “Сповіді” прототипом головного героя відомої набоковської “Лоліти”, не забувши вказати на безліч паралелей і запозичень. Адже після першої публікації книги в 1926 році відомий англійський письменник і критик Едмуд Уїльсон рекомендував її Володимиру Набокову зі словами “еротичний шедевр”. Останній був ще в більшому захваті, знайшовши у “Сповіді” свій улюблений сексуальний світ маленьких дівчат.

Але вернімось до самого тексту. Сорокалітній чоловік ділиться своїм “еротичним” досвідом, який він почав набувати з одинадцяти років. Усе відверто, чітко, без тіні романтики, просто цікавість, чуттєвість тіла, потім – постійна хіть і вічні пошуки способів її задоволення. Багато-багато дівчаток, і всі пропонують вивчати те, що під спідничкою. Еротичні фантазії та їх реалізація починають виснажувати, вундеркінд – тепер уже останній учень в класі. Потім – життя в Італії (дядько взяв його із собою на роботу), 12 років життя без жінки, чи, як пише сам еротоман, “довгого періоду чистоти”. Здоров’я починає відновлюватись, він навіть знаходить кобіту, з якою вирішує одружитись. Якби не поїздка до Неаполя. У Неаполі був дуже поширений підпільний “родинний бізнес”: давати іноземцю покористуватись своїми донечками. Там йому і запропонували дівчаток 10-15 років: “я вас не обманюю... я закінчений джентльмен... я покажу вам те, чого ви ніде не бачили... я поведу вас до дуже чесної сім’ї..., добрих людей, у них дві дочки, яких ви зможете бачити і торкатися голими, але не лягати з ними, хіба що за окремою домовленістю з батьками.”

Автор поступово “входить у смак”, його хіть звикає до дитячих пестощів. Потім – дівчатка-неаполітанки, що привчають його до онанізму. Статевий акт уже не приносить такого задоволення, як раніше, він – просто поштовх до солодійства (онанізму). Підхопивши трипер, автор затримується у Неаполі і постійно відкладає дату весілля. Наречена врешті-решт від нього йде. Нові венеричні хвороби, “нахил до мастурбації”, що так вимучує, та думки про самогубство. Словом, тотальне духовне виснаження.

Кажуть, такі тексти шкідливі, “вони розбещують молодь”. Але, як казав ще Мільтон, англійський поет і публіцист ХVII ст., “погана їжа здоровий шлунок не зіпсує”. Так, книга провокуюча. Але сам текст вражає тим, що він “справжній”. Не тому (чи, може, не тільки тому), що в ньому багато еротичних сцен. Просто ці сцени не працюють на те, аби ввести читача в стан шоку, а це вже штучність. Вони є сповіддю, яка передбачає відвертість. Тому читання цієї книги – щось на кшталт шпигунства. Людина завжди готова підслухати. Зрештою, і переклад книги Перепадею – надзвичайно витончений і приправлений усілякими смачненькими слівцями.         

Читачі подібної літератури не обов’язково сексуально стурбовані. Скоріше – навпаки, адже ханжа і справжній збоченець не визнає, що “Сповідь” – це справжня література. Згадаємо долю “любовних одкровень” “Пані Боварі”, “Крейцерової сонати”, “Науки про любов”, “Коханця леді Чаттерлей”. Перед тим як стати шедеврами світової літератури, вони були заборонені цензурою. “Сповідь” стартувала без цензурних пут, та й роль її у великій літературі значно скромніша. Сповідь Віктора Х. про своє київське дитинство і розбещення італійськими дітьми вже набрала необхідний градус суперечок навколо її достеменності, що безумовно додасть інтриги і підігріє читацький інтерес.

При підготовці рецензії були використані матеріали: Мистецьке об’єднання “Дзига”  (Ольга Станчак), Книжник-ревю (Аіда Джангірова).

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.

Поделись в социальных сетях

Теги

Читай также


Новости партнёров


Комментарии

символов 999

Новости партнёров

Новости tochka.net

Новости партнёров

Loading...

Еще на tochka.net