PINS

Із ватагою PINS ми познайомились у Полтаві на фестивалі “Мазепа – фест” за незвичайних обставин. Ну, не зовсім дивних, але... на другий день фесту, після сильної зливи, за сценою стояв гітарист і постійно щось підстроював зі спокійним виразом обличчя. Я почав фоткати, цікаво вийшло. Аж тут з’явились інші учасники гурту, побачивши яких, навіть не можу пояснити чому, подумав про себе: “от лажа...” – і подався за лаштунки.

У цей час Сергій Архипчук запросив хлопців на сцену, почали грати. І тут відбулось це... навіть не можу передати враження – це бомба! Кулею вилетів з лаштунків, у голові промайнуло, що про це необхідно всім розповісти. Виступ залишив масу вражень. Цього разу вирішив, що хлопців просто так відпускати не можна, а треба неодмінно познайомитись і поспілкуватись.

Ось уривок із нашої балаканини.

Дмитро Падаван: Коли була заснована група? Ким?

Черя: Гурт був заснований 14 листопада 1999 року. Засновниками були вcі потроху, а саме: Біт, Льоха-дед і Грін. До першого складу потім приєднався гітарист Андрівський. Зараз PINS – це: Віталій “Черя” Носенко – вокал; Сергій “Грін” Саломатін – вокал; Сергій “Дональд” Пинчук – гітара; Тарас “Тарік” Коростошов – гітара; Олексій “Дед” Носенко – бас; Андрій “Дрот” Самогородський – барабани.

Д.П.: Чому така назва?

Черя: PINS – у перекладі “Графки” (рос. “булавки”). Тому що гостро і голо, а іншими ми себе не уявляємо.

Д.П.: Хто був ідейним натхненником групи? Назви?

Черя: “Опосередковані” натхненники – Льоха-Дед і Біт, але найголовнішим ідейним джерелом були ентузіазм, жага до експерименту, близькі люди та музика. Наприклад, коли репетирували у ремонтній холодильників, натхнення черпали з великих та малих білих агрегатів. Час від часу змінювався склад гурту, і це також додавало поступу, насамперед хотілось робити таке, чого досі ще не було. Взагалі, ми дуже вдячні тим людям, які були поруч і, головне, серед нас. Але саме зараз і є той самий склад PINS, що уособлює в собі натхнення для кожного.

Д.П.: Які гурти впливали на формування музичних смаків у минулому? Зараз?

Черя: У минулому – то було в минулому. Хіба хто все згадає? У mp3 все щонайменше гектар 40 займе. А зараз... смаки вже є, а змінюються від сприйняття нового, і це не тільки музика.

Д.П.: Ну хоча б деякі?

Pins: Black Sabbath (і вся творчість Оззі), KoЯn, Pantera, Tool.

Тарік: Люблю справжніх ковбоїв, як Jimi Hendrix, ще поперли Dream Theatre, Стів Вай, Джо Сатріані, Audioslave, A Perfect Circle.

Черя: Унікальна творчість Мейнарда Джеймса Кінана (Tool, APC), SOAD, Kris Cornell, у минулому death, punk, grunge.

Дональд: Soulfly, Nine inch Nails, Future Sounds of London, Tequilajazzz, Porcupine Tree.

Дрот: Це швидкі – Slayer, Slipknot.

Дед: Napalm Dance (посміхається), Sex Pistols, Soundgarden, Tony Levin, Bob Marley.

Д.П.: А що, крім музики, формує світогляд?

Дрот: Література та новини.

Черя: Ізотерична література, кльовий відпочинок, чудові люди, природа.

Дональд: Психоделічний ритм життя, відповідні фільми, відповідна філософія і література, Internet.

Дед: Спілкування з близькими по духу творчими і креативними людьми, виставки і просто власні спостереження за навколишнім світом.

Тарас: Спокій, тиша.

Д.П.: Як ви можете охарактеризувати свій стиль?

Черя: Сучасний психоделічний нью-метал.

Д.П.: Чи є кумири?

Pins: Якось не тягне про кумирів думати, більше про повагу.

Д.П.: Кого поважаєте на українській сцені?

Pins: “Карна”, “ТНМК”, “ВВ”, “Гуцул Каліпсо”, “Грузовики”, ну там і… Кого не згадали, це нічого ще не значить…

Д.П.: А на закордонній?

Pins: Дейв Ломбардо, Чак Шульдінер, Мейнард Кінен, Макс Кавальера, Трент Резнор, Даймбег Даррел, Том Морелло, все той самий Сатріані, Вай, і це так, трохи, з усіх крутих чуваків на імпортній сцені.

Д.П.: У яких фестивалях брали участь, можливо, є нагороди?
Черя: “Рок-точка”, “Перлини Сезону”, “Червона Рута”, “Інший Вимір”, “Тарас Бульба”, “Мазепа-фест”. “Червона Рута 2003” – перша премія; “Тарас Бульба 2004” – дипломанти.

Д.П.: На ваш погляд, який фест для вас був найбільш вдалим?

Черя: “Тарас Бульба” – чудовий триденний український Вудсток, безліч знайомств, море вражень, планів і музики.

Дед: Так, і це єдиний фест, на якому ми пограли у футбол, така атмосфера відпочинку і задоволення. Місцеві дуже кльові та приємні, смачно годують.

Дрот: Серед неконкурсних фестивалів мені сподобався цьогорічний “Мазепа-Фест”. Різноманітний підбір суто українських гуртів.

Д.П.: Де на вас найкраще реагувала публіка?

Черя: Біс його зна… От ближче до домівки нас сприймають енергійно, стрибають, ковбасяться. А як далі – то більше на обличчях серйозності та зосередженості, й лише періодичні посмикування та перетікання тілесної субстанції свідчать про безперервний процес сприйняття.

Д.П.: Який фест вам найбільше сподобався?

Черя: Та знаєш, подобаються усі фести, кожен має свою унікальність, правда, все-таки вирізняються “Тарас Бульба” і “Мазепа-Фест” чимось свіжим, що не може не радувати.

Д.П.: Які плани на майбутнє? Які перспективи?

Черя: Музика – то є план і перспектива!

Д.П.: А чим займаєтесь окрім музики?

Pins: Працюємо, відпочиваємо, вливаємось у природу, паяємо примочки, граємо у футбол, спілкуємось із друзями в Internet’і, подорожуємо. Частенько попадаємо під дощ, чи то вже наша стихія.

Д.П.: А крім дощу, частенько з вами трапляються якісь приколи?

Pins: Прикольний випадок був минулого року, коли їхали на “Тараса”. Пробило колесо, але шеф упорався, почепив запаску, а ми попили мирно вайна. Після “Тараса” того ж дня гайнули до моря. Вночі спалахнув наш локомотив, усі панікують, якийсь чувак знімає це на відео (потім виявилось, що то був знайомий Дрота), ми відливаємо, провідник (коли їхали два роки тому з “Ляльки”, саме в нього випили все пиво, святкуючи Гріна день народження) біжить з вогнегасником і кричить: “Купуйте пиво б…”. Думали, на цьому екстрім і скінчиться. Ага. Щаzzz. Коротше, вже їдемо додому на автобусі, все чікі-пікі, засмаглі, торба подарунків (морські зірки та вся фігня). Бабах-х-х!!! Колесо відлетіло, саме під нашими дупами! Стоїмо на зупинці, ржемо, попиваючи пиво, запихаючись морозивом, спілкуємось з місцевими аборигенами. А до рідного Кременчука лише 20 км. Отакий вояж: Кременчук – Дубно – Кременчук – Гюрзюфффф – нарешті вдома.

Дон: Ага! Ще у “Солнышко” на “Рейвах” завертали, де через транспортування склотари в умовах масових відключень струму з мене крові як з кабана натекло, а в темряві так видно людську байдужість…

Всім РСПКТ!

Дмитро Падаван