– Послухай-но, що це трава? Повнi жменi простягши, дитина спитала.
Що вiдповiм я дитинi? Я ж бо не бiльше вiд неї знаю про це.
Може, це прапор зелений вдачi моєї, зiтканий iз рiзнотрав’я надiй.
Може, це хусточка бога,
Дарунок запашний, на згадку зумисне кинутий,
З iменем власника десь у куточку, щоб ми спостерiгали, i мiркували,
i говорили: - Чиє?
Може, трава й сама дитина, новонароджене малятко рослинне,
Може, це iєроґлiф тотожностi,
Що про Зростання, рiвне повсюди, твердить,
Славне буяння на землях чорних народiв i бiлих, ..
А нинi трава менi видається волоссям, нестятим з могил.
Нiжним буду до тебе, травице зелена,
Може, ти проросла iз трупiв юначих,
Може, я навiть знав i любив би тих юнакiв,
Може, ти з трупiв лiтнiх людей i жiнок, iз ненароджених,
вирваних з матернiх лон,
Нинi сира земля для них матернє лоно
Де вони дiлися, лiтнi i юнi мужi?
Де вони дiлися, жони i дiти?
Вони бадьорi, повнi життя де-небудь,
Найменший паросток твердить, що смертi немає,.
Переклад Світлани Хміль
Подписывайся на наш Facebook и будь в курсе всех самых интересных и актуальных новостей!
Комментарии