Сергій Жадан. Інтерв’ю.

Цього молодого чолов’ягу знає, напевно, кожен українець, який цікавиться українською літературою. Він вивів сучасну поезію на якісно новий рівень, кардинально змінивши ставлення молоді до римованого

Цього молодого чолов’ягу знає, напевно, кожен українець, який цікавиться українською літературою. Він вивів сучасну поезію на якісно новий рівень, кардинально змінивши ставлення молоді до римованого слова. Тепер вона вже не асоціюється із чимось шкільно-програмним і тому нудним. Завдяки цьому письменнику багацько європейських творів модно читати саме українською. Він – один із тих, хто зробив суч-укр-літ дійсно ультра-актуальним.
Йдеться про Сергія Жадана. Зважаючи на все, що викладено вище, було б безглуздям та неповагою до вас, наші дорогі читачі, не взяти у нього інтерв’ю.
Але спочатку коротенька біографічна довідка. Сергій Жадан народився 23.08.1974 у Луганській області. Закінчив Харківський педагогічний університет. Поет, прозаїк, есеїст, перекладач.
Автор збірок поезії: “Цитатник”, “Генерал Юда”, “Пепсі”, “the very very best poems, psychodelic stories of fighting and other bullshit” (вибрані поезії 1992—2000), “Балади про війну і відбудову”, “Історія культури початку століття” та книг прози “Біг Мак”,  “Депеш Мод” і “Anarchy in The Ukr”.
Перекладає з німецької, білоруської та російської мов. Його твори перекладені на німецьку, англійську, польську, сербську, угорську, словенську, хорватську, литовську, білоруську, російську та вірменську мови.
Організатор культурологічних та художніх акцій, рок-концертів, виставок, концертів класичної, духовної та нетрадиційної музики, вуличних акцій, видавничих проектів, фестивалів та ще багато чого. Бо він дуже талановита людина, енергія його надзвичайна, як і надзвичайна наша до нього повага. Так, а ще Сергій — дійсний академік Академії Бу-Ба-Бу. Ось так.
Ну, а тепер слайди, тобто – інтерв’ю, тобто – найцікавіше.
— У Вас педагогічна освіта. Працювали за спеціальністю?
— Я проти соціальної зайнятості. Педагогіка, як на мене, має розвиватись як приватна практика, в ідеалі це мало б бути поверненням до сектантства та раннього християнства. А загалом я доцент.
— Вважаєте себе асоціальним типажем? Чи все ж таки хотілося “звичного” щастя у вигляді “дружина-машина-дача”? Чи взагалі не зважаєте ані на соціум, ані на маргіналів і живете так, як хочеться?
— Ні-ні, я не хочу дружину-машину, мені моя подобається.
— У чому полягає Ваша робота в АУПі? (Чому таке питання: для багатьох молодих читачів усі ці письменницькі організації — абсолютно химерні і незрозумілі і видаються таким осередком олд-скульних (у поганому розумінні) дядьків. Тому, щоб розвіяти цей міф, або утвердити, ставлю таке питання.) 
— Я не працюю в АУП. Література — це, як онанізм, заняття індивідуальне. До чого тут організації?
— Пишете з дитинства?
— Пишу з дитинства, читаю, в принципі, теж.
— Вважаєте себе більше поетом або прозовим автором?
— Я пишу книги: іноді це книги віршів, іноді — книги прози, але особливої різниці, як на мене, немає.
— Але ж читач не дуже захоплюється поезією (школа дається взнаки J). Чи Вас не дуже цікавить комерційний успіх?
— Читач — поняття геометричне.
— Український сучасний письменник може достойно жити на гонорари?
— Так, якщо це йому потрібно.
— Що купили на свій перший гонорар?
— Шампанського (хе-хе-хе).
— Ваші твори перекладалися багатьма мовами. Переклад Вас завжди влаштовував? Адже Ви як перекладач відчуваєте, коли текст передано вірно, а коли — ні.
— Я намагаюсь завжди працювати з перекладачами, але це не завжди вдається, іноді це дає якийсь такий химерний досвід. Наприклад, я досі з теплом згадую співпрацю зі своїм литовським перекладачем. Він переклав кілька моїх римованих віршів, не знаючи, ясна річ, української, а коли я приїхав на виступи до Литви, то ми з ним пробухали кілька днів. Зараз він, здається, сидить за несплату аліментів. Перекладачі загалом химерний народ.
— Як же тоді він перекладав? Вищі сили допомогли?
— Уявлення не маю, мені це й сподобалось.
— Ви зараз живете в Польщі? Ви потрапили туди за стипендією?
— Я живу і працюю в Україні, в Польщі я мешкав півроку і приїжджаю сюди час від часу на виступи — в мене тут багато друзів і улюблених місць. Наприклад, капличка з Ісусом, який проводжає в море рибалок. Вона знаходиться на сопотському пляжі, ми під цим Ісусом кілька разів тотально курили. До речі, я вам зараз пишу саме з Сопота, збіг обставин.
— Як вважаєте, польські письменники успішніші від наших? В плані слави і грошей.
— Чесно кажучи, не знаю нічого про їхню матеріальну сторону, але на виступи українських письменників у Польщі приходить більше публіки, ніж на виступи своїх авторів. Тіпа фішка така — любити українське.
— Кого б назвали головним монстром української літератури?
— Ліну Костенко.
— А в гарному розумінні (як говорять “монстри року” — з повагою)? 
— Римарука.
— Хто найзворушливіше-ліричний персонаж в суч-укр-літі?
— Поваляєва.
— Павло Загребельний досить високо оцінив Ваші книги (зокрема “Депеш мод”). Як складаються Ваші з ним стосунки?
— У нас складні і непослідовні стосунки, час від часу він влаштовує мені скандали і б´є посуд. Насправді, ми особисто не знайомі, на жаль.
— Чия думка в літературі є для Вас авторитетною?
—  Фактично, нічия.
— Як гадаєте, хто крутіше — Поваляєва чи Карпа?
— Не знаю, треба дати їм в руки канат, хай поперетягуються.
— Дуже дотепно. За кого вболіваєте?
— За канат.
— А якщо серйозно. Не порівнювали їхні твори? Чи це безглуздо порівнювати одного автора з іншим, тим більше Карпу і Поваляєву?
— По-моєму, це безглуздо.
— Дружите з Іреною Карпою? Як Вам її музика?
— Так, дружу, навіть маю скачаний з Інтернету в піратський спосіб її альбом.
— Музикою займалися? Грали в рок-групах?
— Ні, зовсім не маю здібностей. Весь мій досвід музичного виховання обмежується тим, що в мене був баян. Мені його купили і примусили вивчити три мелодії — щось народне, потім якийсь танок і мєдляк про Леніна. Я в принципі нормально все вивчив, але виконував нечасто, бо там така фішка, що баян погано розтягувався, а я в дитинстві був худосочний і не міг його розтягнути. Ми потім з братом загнали його якимсь спекулянтам за сто радянських рублів.
— У дитинстві комплексували? (Чому таке питання: іноді складається враження, що чи не всі українські письменники у дитинстві були лузерами і над ними всі “насміхалися”.)
— Ні, в мене було щасливе дитинство. І в моїх друзів також.
— Ностальгуєте за старими часами, чи вважаєте ностальгію безглуздям?
— Вважаю безглуздям.
— Свою книгу “Депеш мод” Ви рекомендуєте читати під музику Depeche Mode?
— Ні, там темпоритміка різна, читач буде весь час збиватись із ритму.
— А є щось, що відповідає темпоритміці “Депеш мода”?
— “Берестечко” Ліни Костенко.
— За який український футбольний клуб уболіваєте? За харківський “Металіст”?
— У нас дербі.
— Харків традиційно вважається російськомовним регіоном. Ви ж пишете здебільшого українською. Чому?
— Я не люблю традицій.
— Складається враження, що комерційний успіх Вас не дуже цікавить. Це такі є?
— Комерційний успіх — це коли твій хрещений є власником шоколадної фабрики, а твій тато — президент України. Все інше — просто приватні випадки вдалої промоції.
— Ну, і питання про те, чого чекати Вашим шанувальникам?
— Старості, смерті і вдалої реінкарнації.
— До речі, до Вас часто звертаються за автографом? Ви влаштовуєте зустрічі з фан-клубом (якщо є), на яких ви всі п’єте чай із пряниками і читаєте раннього Жадана?
— За автографом звертаються часто. Фан-клуб є у Варшаві, вони платять за мене в барах і витверезниках, по-моєму, їх не цікавить те, що я пишу.
Питання ставила Катерина Гічан
Біографічна довідка – була на сайті видавництва “Фоліо”, а тепер є і у нас.  

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.

Поделись в социальных сетях

Теги

Читай также


Новости партнёров


Комментарии (2)

символов 999
  • 2 12 лет назад

    Якось він холодно відповідав. Як і завжди. Складається таке враження, ніби Жадан не любить журналістів та інтерв"ю. Ну добре, журналісти - то таке. Але де ж повага до тих, хто читатиме ці інтерв"ю?

    Прокомментировать Мне нравится
  • 2 12 лет назад

    Якось він холодно відповідав. Як і завжди. Складається таке враження, ніби Жадан не любить журналістів та інтерв"ю. Ну добре, журналісти - то таке. Але де ж повага до тих, хто читатиме ці інтерв"ю?

    Прокомментировать Мне нравится
  • Crocus 12 лет назад

    Коли "суч-укр-літ", то зробив! А Жадана люблю, за що - не знаю.

    Прокомментировать Мне нравится
  • Crocus 12 лет назад

    Коли "суч-укр-літ", то зробив! А Жадана люблю, за що - не знаю.

    Прокомментировать Мне нравится

Новости партнёров

Новости tochka.net

Новости партнёров

Loading...

Еще на tochka.net