Світлана Поваляєва “Орігамі-блюз”

Раджу всім, хто ще не знайомий із творчістю Світлани Поваляєвої, читати спершу її останню книжку “Орігамі блюз”. Особливо, якщо ви вже знаєте, що Поваляєву “прогресивна” критика звинувачує у

Раджу всім, хто ще не знайомий із творчістю Світлани Поваляєвої, читати спершу її останню книжку “Орігамі блюз”. Особливо, якщо ви вже знаєте, що Поваляєву “прогресивна” критика звинувачує у поетизації наркотиків, закликах до антисоціальної поведінки і абсолютному пофігізмі. Та ще й охрестила її “Берроузом із піхвою”.
Для чистоти експерименту я спочатку прочитала збірку “Орігамі блюз”. Очікування обіцяних “прогресивними” виданнями мороків, наркотиків і жахів виявилося марним. Я стала жертвою піару. Хоча й стверджувати, що жоден поваляєвський герой не сидить на препаратах, було б далеким від істини. Та не в цьому річ. Але немає у збірці поетизації речовин, що розширюють свідомість. Натомість є поетизація щирого одкровення. Мабуть, жоден із сучасних українських авторів не дозволяє собі вивернути назовні свою внутрішню суть так і настільки, як Поваляєва.
Ще у 1970-х Анджей Вайда — польський, справді культовий, режисер, зняв фільм “Усе на продаж”. Це був фільм про популярних акторів, більшість із яких грали самі себе. Вони віддавали себе без залишку мистецтву, публіці, натовпу. Їхня залежність від професії була більшою, ніж наркотична. Нічого потаємного, нічого тільки для себе, все — для акторства, лицедійства. Треба вивернути себе, забути про своє Я, віддати його виставі. Причому це не був акт душевного ексгібіціонізму, адже вони не вступали в діалог із глядачем, вони грали б так само і для порожньої зали.
І Поваляєва віддає себе всю текстові. Її твори можна було б назвати сповіддю, але вона не вступає в діалог із читачем, не очікує на реакцію, крім сприйняття свого слова. Це така собі моновистава для себе і літер у порожній залі, знята прихованою камерою.
А з текстами вона уміло справляється. Їй вдається поєднати a'la Джойс потоки свідомості, a'la Берроуз жорстко-саркастичні пасажі, власну оригінальну образну систему. Авторка вміло грається із формою, темпоритмікою тексту, навіть римою, створюючи оригінальний ремікс, аудіо- та відеосупровід своєї власної історії. Як вона сама її називає “блюзова історія про непотріб повсякдення, про кохання, секс, бокс і втрату так званого «я»”.
Письменниця змиває із звичаєвих висловів, образів і фраз нашарування банальності, заїждженості та нещирості. Вона змушує читача мислити. А її гра із формою робить процес розмірковування над життям цікавішим.
В дитинстві ми часто роздивлялися небо, землю, вулиці, людей крізь призму товстого скла або крізь банку з водою, що розмивали дійсність. Тоді предмети і оточуючий світ набували незвичних форм і змісту. Поваляєва пропонує нову версію цієї гри: роздивлятися життя крізь призму її текстів. Подібні ігри з реальністю та переоцінкою естетики повсякдення пропонує російська письменниця Катя Садур (практично ровесниця Світлани).
Традиція замилування, гіпнотичного споглядання, осмислення сенсу буття крізь прості речі, що оточують кожного із нас і являють собою потенційні шедеври, родом із Японії. Як і саме мистецтво орігамі (винесене у назву збірки) — створення із кольорових паперів незвичайної краси фігурки.
У центрі оповіді повісті “Орігамі блюз” молода жінка на ймення Мрія. Вона переживає душевну кризу, але це, мабуть, її іманентний (постійний) стан, відколи вона навчилася думати самостійно. І хоча оповідь ведеться не від першої особи, але зрозуміло, що це саме її рефлексуючі спостереження, на кшталт таких: “Ми занадто крихкі задля такої навали ілюзій! Ми надміру закохані в міф про добро та любов. Ми заретельно випробовуємо своїх друзів. Ми надто манірно цураємося рими «кров»... Ти будуєш свій світ через дієслова — шахівниця емоцій та снів, туго накреслені крейдою дієзи й бемолі... зазираю у пляшку й бачу лише дно власних злив, які пройшли стороною — повз сміттєзвалище волі...” Подібні уривки, відмічені в тексті курсивом, не варто відкидати задля фабульної динамічності, та це й неможливо. Адже тексти Поваляєвої, як водний потік, огортають читача повністю.
Що ж до фабули, то вона досить проста. Мрія любить (та, мабуть, не кохає) двох чоловіків: молодшого від неї на 10 років Флеша, та старшого — Макса. Флеш, як спалах фотокамери, з’являється в її житті несподівано і ненадовго. Макс — солідніший, стабільніший, звичніший. Відповісти на питання, хто потрібен героїні, не може навіть вона сама. Чи вдасться це читачеві — навряд.
Абсолютно не подібні за проблематикою та манерою викладу дві новели, включені до збірки: “Акваріумні дельфіни” та “Різдвяна гроза”.
“Акваріумні дельфіни” — це один із тих творів, які вивертають назовні читацьку підсвідомість. Вони вимагають або абсолютно відстороненого і байдужого сприйняття, або такої потужної і напруженої душевної роботи, порівняти яку можна з роботою аквалангіста. Після прочитання кожного абзацу потрібна пауза, аби віддихатися. Адже це один із найяскравіших прикладів “литературы погружения” — текст, неначе вода, поглинає читача. І аби не захлинутися, треба час від часу винирювати.
Знову сюжет майже статичний, його фактично немає. Молода жінка (від її імені ведеться оповідь) має народити дитину. Її відчуття навколишнього світу іноді хворобливо гротескні, іноді натуралістично чорнушні, іноді напружено тремтливі, іноді сентиментально зворушливі. Мабуть, не можна залишитися байдужим, коли йдеться про новонароджених, про людські ембріони, аборти, покинутих немовлят, матерів мертвонароджених. Та Поваляєва анітрохи не спекулює на цій темі. Біль і радощі, які вона переживає, — справжні, і йдуть від самого її єства,  від її серця.
У “Різдвяній грозі” письменниця пускає по воді фігурки орігамі, створені із шокуючих дитячих розмов та розваг. Події новели видаються так само оксюмористичними, як і сама її назва. Так само серйозними, як дитячі фантазії і забавки. І так само фантастичними і непередбачуваними, як дорослий світ абсурду.
Резюме. “Орігамі-блюз” огортає та підхоплює читацьку свідомість, несе її у трохи інакший вимір, трохи вищий і колоритніший за звичний. Якщо ви готові до обряду дайвінгу з інструктором Поваляєвою, ви не пожалкуєте грошей, витрачених на книжку.
Катерина Гічан
Книгу було люб’язно надано видавництвом “Кальварія
Бесіда зі Світланою Поваляєвою є за цим посиланням.

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.

Поделись в социальных сетях

Теги

Читай также


Новости партнёров


Комментарии

символов 999

Новости партнёров

Новости tochka.net

Новости партнёров

Loading...

Еще на tochka.net