Українські віночок та хустка: модні деталі та символи-обереги

Мабуть, кожна дівчина вміє плести віночок із жовтих сонечок-кульбаб короною, із кленових листочків, чи просто з’єднувати в барвисте коло лісові чи лугові квіти.А чи знаєте ви, що український віночок не просто краса, а оберіг, “знахар душі”, бо в ньому є така чаклунська сила, що біль знімає, волосся береже?

Магія квітів

Впліталося до віночка багато квітів: ружа, калина, безсмертник, деревій, незабудки, чорнобривці, любисток, волошки, ромашка. Всього у віночку — 12 квітів, кожна з квіток — лікар, оберіг, неповторна краса.

Найпочесніше місце належало деревію. Ці дрібненькі білі квіточки здалеку нагадують велику квітку, її в народі називають деревцем. Коли квітки перецвітають, вітер розносить насіння далеко-далеко. Та де б не поросла ця рослинка, вона завше цвіте. Тому люди й вплели її до віночка, як символ нескореності.

А барвінок — до людської оселі, до городу тягнеться. Взимку відвар барвінку п’ють від застуди. Влітку барвінком прикрашають хліб, хату, плетуть весільні букетики. Цілий рік його шанують, бо вважають символом життя.

Безсмертник дарує здоров’я нашому роду людському. Чи виразку, чи ранку — дуже гоїть, тому й співають славу йому, цьому цвітові.

Цвіт вишні та яблуні — символ материнської любові.

У народі кажуть, що Ружа була колись дуже красивою дівчиною. Вона, як і її сестри Мальва та Півонія, лікувала людей від сердечних хвороб. І прийшов якось до них лікуватися Зимовий вітер. Він був злим, а дівчата допомагали тільки добрим людям, тож вони відмовили вітру. Тоді дмухнув вітер на сестер і перетворив на квіти. А люди навесні висадили їх у квітник: мальву — коло вікна ближче, півонію — до води, ружу — до сонця. Так і ростуть сестри, своєю красою людей милують. У віночку — це символи віри, надії та любові.

А любисток і волошки були колись птахами, що вчили любити один одного та бути щирими в розмовах. Як померли, то стали двома пахучими рослинами: любистком і волошкою. Люди люблять їх не тільки за пахощі, а й за лікувальні властивості. Ними миють волосся, освіжають помешкання, купають у відварі маленьких дітей. Тому у віночку це символ людської відданості.

Ромашка у віночку наймолодша за своїм віком. Її вплели у віночок люди, коли переконались, що вона приносить не лише здоров’я, а й добробут та ніжність. Вплітають ромашку разом з гронами калини та цвітом яблуні, вишні. Переплітають з вусиками хмелю, символом гнучкості та розуму.

Плести віночки — то ціла наука і дійство. Наші прабабусі знали різні секрети: як плести і коли, як зберігати вінок і квіти у вінках.

Стрічечка до стрічки

У віночок вплітали кольорові стрічечки. Вплітати стрічки треба теж уміти і знати їх символи.

Першою у віночку, посередині, в’яжуть світло-коричневу стрічку — символ землі–годувальниці. Поряд з коричневою — жовті стрічки — символ сонця, за ними — світло-зелені — символ краси і молодості.
Потім голубі, сині — символи неба і води, що дають силу і здоров’я. Далі — жовто-гарячу — символ хліба, фіолетову — символ душевності та щирості, рожеві — символ достатку.

В’язали і білу стрічку, коли кінці її були розшиті сріблом та золотом. На лівому кінці вишивали сонце, на правому — місяць.

Українці вірили в силу стрічок. Стрічки берегли волосся від чужих очей. Стрічки відмірювали за довжиною дівочої коси, стрічку відрізали трошки нижче коси, щоб її сховати.

Коли дівчина росла сиротою, то в косу вона вплітала голубі стрічки, і люди при зустрічі обдаровували дівчинку хлібом, грішми, тканиною, одягом. Бажали їй щастя та багатства. Бездітні люди прохали стати їм за доньку. Дівчина за повагу таку дарувала тим людям стрічку з віночка та вишиту хустинку, в якій носила насіння любистку.

Хустина-оберіг

Не тільки віночок був прикрасою чарівної жіночої голівки. Українська хустка з давніх-давен основний і улюблений головний убір української жінки. Мода на хустки не минає ніколи, це завжди актуальний атрибут у гардеробі кожної жінки.

Щоправда, окрім хустки, були й інші головні убори, кожен з яких виконував свою функцію і в різних місцевостях України називався по-різному: намітка, перемітка, обрус. На Придніпров’ї носили хустку поверх іншого шапкоподібного убору — очіпка, на Львівщині — поверх бавниці, такої червоної стрічки, що обрамлювала чоло.

Головний убір завжди був виразником естетичних поглядів українок, яскравим декоративним елементом їхнього вбрання. Він підкреслював святковість чи буденність одягу, інформував про родинний, матеріальний чи правовий статус жінки, нагадував її обов’язки.

Дівочі головні убори (стрічки, пов'язки, вінки) підкреслювали молодість і красу, і тільки тоді, коли дівчину “куплять”, “викрадуть”, їй розплітали косу і ховали “дівочу красу” під очіпок, намітку або хустку — убори заміжньої жінки. Момент зняття вінка і заміна його хусткою добре оспівані у весільних піснях. А на Чернігівщині засватана дівчина носила хустку з прикріпленою до неї квіткою.

Хустка здавна відігравала й важливу оберегову, магічну функцію. Чи не через те так широко і значуще фігурує вона в українському весільному обряді, починаючи зі сватання, коли на знак згоди дівчина підносила старостам хустку на хлібі, хустку своєму милому нареченому, і закінчуючи покриванням молодої. Хустка, якою покривали молоду, зберігалася потім все життя. Чи не від цього і повір’я: хустка, якою матір вводить молодих до хати і виводить із хати під час весілля, мусить бути світлою, ясною.

Взагалі явище “хустка” унікальне ще й надто різноманітною функціональністю. Жодну річ із одягу не використовують так широко, як її. На Великдень стіл накривали вишиваною скатертиною або різнобарвною хусткою. На столі пасочка, а на душі пресвітло, бо свято — і воно промовляє мальвами, густо насіяними на хустці-скатертині. А ще: хустина на спеченому в хатній печі хлібі, щоб не черствів, на дитячій колисці — від вітру й лихого ока.

Де ж вона сьогодні — щира українська хустка, що її серед тисячі інших вирізняє щось невимовно рідне. Де весела та барвиста хустка, щедро оспівана в народних піснях та іграх. Хочеться, щоб вона сьогодні стала не просто модною деталлю на деякий час, а одним з національних символів-оберегів.

Тетяна Колесник