Ruins — руйнівники стереотипів

Якщо останнім часом захоплення східною естетикою набуває кітчової тенденційності, то група Ruins, незважаючи на своє японське походження, не є і не збирається бути елементом кітчу. Тож, якщо в

Якщо останнім часом захоплення східною естетикою набуває кітчової тенденційності, то група Ruins, незважаючи на своє японське походження, не є і не збирається бути елементом кітчу. Тож, якщо в богемному товаристві хтось хвалиться, що прочитав (або навіть зрозумів!) збірку Мацуо Басьо чи хоча б купив дружині енциклопедію з фен-шуй, то навряд чи вам доведеться почути, що хтось слухав останній альбом групи Ruins, або навіть взагалі чув про їх існування. Вони — непопулярні, їх не показують по телебаченню, про них не пишуть журнали, їхні записи навіть важко знайти в Інтернеті. Тож, ними не прийнято хвалитися.
 
Тим не менше, в колах шанувальників прогресивного року Ruins зайняли свою нішу і впевнено її утримують. Деякі критики характеризують їх стиль як джаз-кор, однак це надто загально і не створює чіткого уявлення про групу. Якщо бути точним, Ruins грають цойль (zeuhl — небесний, божественний). Цей химерний стиль поєднує в собі елементи неокласики, модерну та ф’южну. Засновником стилю вважають Крістіана Вандера (Christian Vander), ударника французького гурту Magma — родоначальників стилю цойль. До слова, Ruins називають “японською Магмою”.
 
Однак, найцікавішою рисою Ruins є не унікальність стилю, а склад музикантів. По суті, вся група — це театр одного актора — Йошіда Тацуя (Yoshida Tatsuya). Він — ударник і одночасно вокаліст. Басисти в гурті змінюються раз в кілька років. До слова, Тацуя і зараз перебуває в пошуку достойного басиста. А щодо “інших музикантів”, то таких просто немає — ритм-секція та вокал. Все.Ruins руйнують стандартні уявлення не лише про інструментально-кількісний склад рок-групи, а й про фізичні можливості музикантів.
 
— Як примусити басиста грати тихше?
— Поставте перед ним нотний зошит.
— А як примусити його взагалі замовкнути?
— Напишіть у зошиті ноти!
 
Басист Ruins, Сасакі Хісаші (Sasaki Hisashi), руйнує і цей стереотип: вони з ударником виконують такі непрогнозовані унісонні трюки, які, здавалося б, неможливі без цілковитого узгодження кожного акценту. Тут два варіанти: гра по нотах, або наявність диригента. Оскільки друга версія є абсурдною, то над першою я задумався, і сумніватимусь доти, доки не побачу їх наживо.
 
У момент написання музичної статті я полюбляю слухати творчість об’єкта рецензування.
А от групу Ruins надзвичайно важко слухати паралельно з будь-якою роботою. Прослуховування їхніх творінь вимагає максимальної уваги і концентрації — варто відволіктися на момент, і втратиш цілий пласт, який до кінця пісні вже не повториться. Музика Ruins руйнує залишки здорового глузду (як у Металіки: “Frayed Ends of Sanity”), і не дає креативному зерну пробиватись крізь кору головного мозку до кінчиків пальців, які відмовляються набивати змістовні речення.
 
Резюме:
  1. Музика Ruins категорично неприйнятна для “фонового” прослуховування. Це — музика лише для уважного і чуйного вуха.
  2. Всім меломанам, які вважають себе прогресивними, — musthave!
  3. Ще трохи, і містеру Майку Паттону доведеться потіснитися в Залі Слави Ідіотичних Експериментів.
 
 
Юрко Козій

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.

Поделись в социальных сетях

Теги

Читай также


Новости партнёров


Комментарии

символов 999

Новости партнёров

Новости tochka.net

Новости партнёров

Loading...

Еще на tochka.net