Тарас Прохасько: “У новому творі буде багато СМСів”. Іновації. “Четвер”. Монстри літератури

У новому творі Тараса Прохаська буде багато СМСів

e-Motion: Повертаючись до теми літератури. В одному зі своїх інтерв’ю Ви казали (недослівно цитую), що література — це поле для експериментів. І на презентації у “Купідоні” казали, що Ви свідомо робите кожний свій новий твір інакшим. Ви навіть готові до того, що його сприймуть гірше, або ж він буде гіршим. Але не допускаєте самоповторів. Так от, питання. Яким буде Ваше наступне творіння?

Т. Прохасько: За жанром це мав би бути роман. Але якщо “НепрОсті” — це насправді конспект, схема роману, то тут би мало бути навпаки. Ясно, що роман має бути сюжетним. Але тут не стільки буде поворотів сюжетних, скільки того, що було викинуто з “НепрОстих”: різноманітні деталі, діалоги і таке інше. І крім того — дуже багато СМСів.

e-Motion: Чому саме СМСів?

Т. Прохасько: Вимога сюжету. Історія, яку я хочу розказати, вона була побудована на СМСах. Це буде моя незграбна спроба неофіта передати переживання через мобільні месиджі.

e-Motion: Це дуже цікаво. Вже є романи, побудовані у формі Живих Журналів, або сюжети підказали ЖЖ, але СМС-романів ще не було.

Журнал “Четвер”

e-Motion: Із приводу літературних новацій таке питання. Журнал “Четвер”— що він для Вас?Юрій Іздрик у інтерв’ю говорив про Тараса Прохаська — співтворця “Четверга”. Ви і зараз співпрацюєте з Іздриком?

Т. Прохасько: Ні. Тепер не співпрацюємо. Тому що Іздрик робить його сам. Йому допомагала Софійка Андрухович — я не знаю, чи допомагає зараз. Але в останні роки це був журнал однієї людини. Я ж був співредактором “Четверга” на самих початках. Перше число Юрко зробив сам, а на друге уже запросив кількох людей. Цей журнал був для мене тією літературною діяльністю, якою я тоді прагнув займатися, як я її собі уявляв.

Мене абсолютно не влаштовувала радянська схема літератури. Не з якогось протесту, а я просто знав, що не буду нічого писати тільки для того, щоби бути десь надрукованим. Знову ж, я не хочу видаватися якимось героєм. Просто це були скоріше естетичні несприйняття. І тут раптом виникла можливість робити самому таку літературу, яка не є залежною і яка вже існувала, про яку думали. Причому думали не в якомусь Парижі, Москві, Пітері або Улан-Уде, а тут — у Франківську. Тобто письменники займаються літературою, не думаючи при цьому про якісь радянські схеми.

“Четвер” був досвідом свободи. Взагалі-то, коли я думаю, чого головного мене навчила літературна діяльність, виявляю, що саме свободи. Тому що література, добра література, можлива тільки за умови свободи, незалежності від суспільства, укладу. Творець є вільною людиною, аби зробити ту чи іншу річ. І “Четвер” був першим усвідомленням того, що література є шляхом до свободи.

e-Motion: А чому Ви зараз не займаєтеся “Четвергом”? Формат журналу змінився?

Т. Прохасько: Ні. Не в форматі справа. Тому що змінився час. Мені тоді було цікаво це за способом устрою життя: як ми збиралися, як шукали людей, авторів... А потім змінився час. Журнал став на свої рейки і поїхав своєю дорогою. До того ж у мене ніколи не було інтересу до редакторської роботи. Хотілося просто запуску на іншу дорогу. І коли воно відбулося, я, як людина некваліфікована у цій діяльності, зрозумів, що я вже нічим додатися не можу, а як спосіб самореалізації мене це не цікавило. І, крім того, я бачив, що Іздрик цілком дає собі раду і робить все дуже добре. Якби він сказав, що йому треба помочі, то я б, можливо, допомагав далі. Але поки що не йшла про це мова.

Порожні ніші в українській літературі. Ваш хід, панове письменники!

e-Motion: У своєму інтерв’ю Іздрик (та й не тільки він) говорив про незаповненість суч-укр-літа, незаповненість ніш у літературі, які мають не лишати місця брудній конкуренції і витісненню колег по цеху. Яка ніша, на Вашу думку, найпорожніша, але при цьому і потрібна читачеві?

Т. Прохасько: Прийнято казати, що масова література. І я дійсно вважаю, що явного “чтива” просто немає. Мабуть, бідою більшості українських авторів, які могли б це робити, є те, що вони не хочуть ставати авторами саме палп фікшн. А роблячи так званий палп, вони намагаються його “підняти”, зробити свої твори ніби вишуканішими, ніби кращими, привносячи зайві літелементи.

Потрібно, щоб хтось писав детективи, бойовики, еротичні романи. Тому що зразки цих жанрів, які є в нас, зроблені з претензією на ліпшість. Якби хтось був настільки відважний, щоб конкретно, оголено робив таке жанрове чтиво, то було б добре для функціонування української літератури загалом. Тому що палп фікшн став би потужним фундаментом, на якому можна було б збудовувати різні химерні вежі, — а немає цього фундаменту.

Монстри української літератури. Та улюблені автори Тараса Прохаська

e-Motion: Дуже шкода, що так воно є. Щоб відійти від проблемної теми суч-укр-літу, трохи жартівливе, іронічне запитання. Кого б Ви назвали головним монстром української літератури?

Т. Прохасько: Якщо вдаватися до слова монстр, то ясно, що йдеться не тільки про тексти, а й про потужність самої постаті, так? То для мене це Юрій Андрухович.

e-Motion: Спостерігається певна тенденція у відповідях на це питання. Практично всі називають авторів, що заявили себе у 1990-х роках. Дивно, що ніхто не називав імена авторів ХХ або ж навіть ХІХ століття. Як гадаєте, чому так? Українська література до 1990-х років віджила своє?

Т. Прохасько: Ні, просто у тій літературі не вкладалося у поняття “монстр” того змісту, який є нині. Але якщо брати із письменників ХІХ–ХХ століття, то це, безумовно, Василь Стефаник і Богдан-Ігор Антонич.

e-Motion: Вони є представниками західноукраїнської літератури. Ви тяжієте до західноукраїнських авторів?

Т. Прохасько: Я би так не сказав. Наприклад, якщо говорити про одне із найпотужніших вражень від письма, то це “Щоденники” і проза Тараса Шевченка загалом. Хоча говорять, що проза в нього ніяка, він — поет. Але мені подобається. І там він для мене виступає тим, що можна пов’язувати з поняттям “монстр”. І в такому разі монстром для мене є Хвильовий. Інші автори, імена яких я зараз не називаю. Але я не можу напевно знати, чи ми однаково ідентифікуємо поняття “монстр”. Можливо, я взагалі щось таке наплутав, що ніхто не розбере.

e-Motion: Ну, тоді можна інакше поставити питання, трохи його змінити. Отже, хто, на Вашу думку, є такою постаттю, яка позначає літературну епоху?

Т. Прохасько: Тобто “незмінні величини”?

e-Motion: Так. Адже існує багато авторів, та не всі лишаються для майбутніх читачів, хоча вони (автори) справили величезний вплив на письменство. Те, що ми говорили про модерністів, яких знають хіба що літературознавці. Я маю на увазі авторів, які закріпилися у читацькій свідомості. Так от, наскільки я зрозуміла, для Вас такою величиною, таким монстром є Андрухович?

Т. Прохасько: Це просто я так розумію поняття монстр. Ясно, що для мене таким самим монстром є Олег Лешега. Можна і так сказати: як монстр — то Олег Лешега. Але стосовно Андруховича, йому (Лешезі) бракує суспільної, публічної діяльності. Добре, я залишуся на Олегові Лешезі. Всі попередні спроби можна викидати (але ми вирішили їх не викидати, бо здаються вони нам дуже цікавими. — Прим. ред.).

Тарас Прохасько. Чого не вистачає українській літературі. І чого ми собі бажаємо.