Джонатан Сафран Фоер “Все ясно” (Everything is Illuminated)

“Він абсолютно не нагадував тих американців, яких я бачив у журналах. У них було жовте волосся й купа м’язів. Так само він не був схожим на євреїв з історичних книг, де вони взагалі були безволосими і красувалися своїми лисинами”. – “Мене звуть Джонатан Сафран Фоер”. – “Ага, а я навпаки – Алекс”.

Джонатан приїхав на Україну з пожовклою фотокарткою молодої красивої жінки, яка врятувала його діда під час ІІ Світової Війни. Алекс – український хлопак із Одеси, який зі своїм ніби-то сліпим Дєдом та його поводирем – крейзанутою псиною Семмі Дейвісом Молодшим-Молодшим, буде супроводжувати американця в Україні. Мабуть, ви вже зрозуміли, що подорож буде ще тою. Але ви ще не уявляєте, наскільки надзвичайною вона видасться.

Якби вона (тобто подорож, якщо хтось уже забув про що йдеться) була тільки сучасною Україною! Але ж вона буде просторово-часовою. Не зрозуміло, як це так?

Джонатан дослідить дороги своїх предків від самого їхнього початку (не лякайтеся, оповідей про Галицько-Волинське князівство не буде) від XVIII століття, коли віз Трохима перевернувся, або не перевернувся, і не впав, або не впав, у річку Брід. А з возу впала (це вже точно) дитина – пра-пра-пра...бабуся Джонатана Сафрана Фоера – дівча на ймення Брід. Її віддали на виховання старому Янкелю. Це була велика пошана до нього, а ще спосіб забути дружину, яка покинула його, бо “мала зробити це задля самої себе”. Брід – красива і розумна, аж занадто. За красу вона покарана заздрістю жінок і хтивістю чоловіків. А розум не дав їй можливості віддаватися почуттям у повній мірі – навіть коханню. Та наділив здібністю точного запам’ятовувати сни, а потім їх записувати, та розмежовувати сотні видів смутку. Сни стануть пророчими. І збудуться в іншому часовому вимірі – під час нацистської окупації.

Наступний шар оповіді ближчий до сучасності – йтиметься про діда Джонатана Сафрана Фоера, Сафрана. Трохимбрідського єврея, секс-гіганту, здатного задовольнити хіба не кожну жінку, але не здатного відчути кохання – аж поки не розірветься перша бомба біля його будинку. Але не будемо розповідати про нього багато – інтригу розкривати не варто.

Здогадливі читачі зрозуміють, що і Дєд Алекса (того самого українського хлопця) теж пережив нацистську окупацію. Його історія домішається до історій про дєда Сафрана. Яким чином – краще вам самим про це дізнатися. Але натякнемо, що долучиться до розкопування правди про Алекса-старшого жінка, яка є, або могла б бути Августиною – тією жінкою зі світлини.

Оповідь у романі Фоера (Jonathan Safran Foer) перемежовується історіями із давноминулого, минулого і сучасного світу. Вони відокремлюються главами – так і читати зручніше, і виглядає книга оригінальніше. Наприкінці розумієш, що вони, ці історії, – як спиці на колесі часу. За великим рахунком, майже однакові, бо повторювані. І сумне, і трагічне не відокремлене від веселого і комічного. Бо це – життя. І воно буде продовжуватися навіть після катастроф і війн, адже воно таке є. Бо дійсно “початок світу настає часто”.

Фоер-письменник створив дуже цікавий за композицією і стилем оповіді твір: тут і історії з різних часових прошарків, і Книга снів, і Книга смутку, і розповіді Алекса і Сафрана від першої особи, і листи Алекса до американського друга, і послання. Починаючи роман у веселій, жартівливій та абсолютно несерйозній манері, автор поступово, обережно і непомітно переходить до серйозності, вдумливості, розмірковувань над дорогами предків, над тим, що надає сенсу існуванню людини у Всесвіті.

Розказувати про сумне весело – великий талант. Не втрачати оптимізму і віри у життя – велика чеснота. І цим талантом, і цією чеснотою у повній мірі наділений Джонанатан Сафран Фоер. Молодий чоловік, якому зараз 28 років. У 1999 році він вирушив дорогами предків – до України. А в 2002 році роман “Все ясно” – результат подорожі – було опубліковано. Кількість схвальних відгуків можна вмістити в одне слово – безліч.

За книгою було знято фільм. 15 вересня цього року в Нью-Йорку відбулася гучна прем’єра фільму. Головну роль виконав Елайджа Вуд – зірка “Володаря перснів”. Чи буде стрічка демонструватися на українських екранах, поки що невідомо. А так хотілося б подивитися, що “у грудях аж клокотить”. Адже відомо, що американська кіноіндустрія навіть дуже кінематографічний твір перероблює, підганяє під свого глядача. І цікаво, що вони переробили, і як на їхню думку має виглядати історія про Україну, щоб американцям вона запала в душу.

Вам цікаво, що думає про нас, українців, успішний американець єврейського походження, Фоер? Мабуть, що так. Ось що: “Я познайомився там (на Україні – прим. ред.) із надзвичайними людьми, яких ніколи не забуду, з українською культурою, бачив неймовірно красиві пейзажі... Ви навіть не уявляєте, як вони там живуть — серед такої краси, але в неймовірній бідності. І при тому такі щирі й гостинні...”

І останнє. Книга вийшла і в Україні, і в Росії одночасно. Але раджу почитати саме український варіант – переклад Ростислава Семківа надзвичайний.

Катерина Гічан

Книгу було люб’язно надано видавництвом “Факт”