М. Барбара („Мертвий півень”): „Наголошую на Донецьку!”

Нещодавно у двох київських клубах відбулася презентація нового альбому гурту “Мертвий півень” під назвою “Пісні мертвого півня”. Така назва зумовлена тим, що всі пісні, які увійшли до альбому написані на вірші Юрія Андруховича зі збірки “Пісні для мертвого півня”. Відомий письменник, у свою чергу, так пояснював назву цієї збірки. Мовляв колись він сказав Михайлові Барбарі (вокалісту “Мертвого півня”), що напише такі вірші, які “півні” не зможуть покласти на музику. Барбара ж відповів, що “Мертвий півень” зробить пісні на будь-які вірші Андруховича. Новий альбом гурту є результатом цієї роботи. Про нього і не лише Михайло Барбара розповів в інтерв’ю нашому сайту.

--“Пісні мертвого півня” ви записали якось дуже швидко...

-- Так, цей альбом ми записали протягом шести днів у харківській студії. І отримали шалений кайф і від його створення і від запису. Зрештою усіх нас переслідує кайфовий стан, коли ми щось творимо.

--Чому запис відбувся саме у Харкові?

-- Це могло бути де завгодно. Просто так сталося, що цього разу це відбулося в Харкові. Можливо тому, що треба було знайти місце, де б кожен міг абстрагуватися від своїх якихось побутових проблем, щоб ми зібралися і почали займатися таким собі чистим мистецтвом. Харків саме таке місто.

--До запису цього альбому ви залучили двох нових музикантів, які грали з вами і на презентаціях – львівського гітариста Мар’яна Диртина (гурт “Горгішелі”) та барабанщика Сергія Балалаєва...

--Випереджаючи твоє запитання, скажу, що абсолютно про це не шкодуємо. Навпаки. Наразі їх прихід лише добре позначається на нашій творчості. Мар’янова гітара, безумовно, додає новий відтінок нашого звучання, що урізноманітнює музику. А з Гейтсом (Сергієм Балалаєвим) ми зустрілися просто якимось дивовижним чином і зрозуміли, що він ідеальний для того, що ми зараз робимо.

--Як впливає на групу те, що її учасники розкидані по всій Україні – у Львові, Харкові, Києві?

-- Звичайно, через це бачитися вдається рідше. Однак, ми все ж збираємось регулярно і репетируєм. Щоправда, міста, де відбуваються репетиції міняються: одного разу це Львів, іншого Київ, а наступного – Харків. Хоча буває, звісно, що збираємося лише за день до концерту, але це радше виняток, а зазвичай наперед домовляємся десь зустрітися, щоб провести репетиції.

--Вже відбулися презентації нового альбому у Львові та Києві. Що плануєте робити далі?

--Ми зараз дуже тішимося нашим новим альбомом. Хочемо зробити концерти-презентації цього альбому і по інших містах. А особливо хочемо поїхати з сольним концертом у Донецьк. Наголошую на Донецьку, адже по перше ми там ще жодного разу не мали власного повноцінного концерту – виступали дуже давно як гості “Червоної рути”. А по-друге хочемо розвіяти якісь стереотипи, які демонізують це місто. Хочемо переконатися, що там як і будь-де на наших концертах збирається просто кайфова публіка.

Це щодо презентацій альбому. Та разом з ними триватиме робота і над певними мутаціями цього диску. Зокрема ми хочемо зробити ще польськомовний та англомовний його варіанти

--Цей ваш альбом тісно асоціюється з Юрієм Андруховичем, минулий „Афродизіяки” ви записали спільно з Віктором Морозовим. Чи не означає ця тенденція, що „півні” вже не здатні на самостійний продукт?

-- Думка про те, що ми без чиєїсь участі ні на що не здатні – абсолютно хибна. Адже є багато речей, які ми зробили, однак ще їх не записали. Також є вже сформовані речі, які ми граємо на репетиціях, однак текст до них ще не знайшовся.

--Незважаючи на те, що „Мервтий півень” видав альбом, відбулося кілька концертів, судячи з твоєї діяльності тебе зараз можна швидше назвати актором, ніж музикантом. Над чим зараз працює театр „Арабески” актором якого ти є?

--Зараз ми почали роботу над новою виставою. Сценарій до неї робить знову Сергій Жадан, але на цей раз за мотивами австрійського письменника Юри Зойфера. Це буде варіант близький до кабаре, але з єврейською народною музикою. Плануєм на травень прем’єру – поки що в Харкові, але хотілося б цю виставу і решті України показати. Окрім праці над цією виставою, час від часу показуємо вже зроблені, переважно харківській публіці.

--Знаю, що „Арабески” недавно пішли на експеримент, зробивши такий собі тур по в’язницях. Які враження від цього проекту?

--Це дуже зворушливий досвід, адже засуджені дуже вдячні глядачі, дуже емоційно вони на все реагували – майже як діти. Зокрема, я у виставі грав негативного персонажа і з залу були вигуки: „От козел!” чи шось подібне.

--Чи матиме якесь продовження цей проект?

-- Продовження вже є. Про це зняли документальний фільм, який вже показували і мають ще на 5 каналі демонструвати. Кіно про театр у в’язниці, розмови із самими засудженими. Цей проект отримав своє продовження. Знайшлася шведська фундація, яка підтримала ідею створення театру безпосередно у в’язницях – у двох харківських та у львівській. З в’язнями працюють професійні режисери, а самі засуджені – актори. В Харкові вже відбулися дві прем’єри, а у Львові ще має бути. На засуджених акторство справляє неабияке враження. Зокрема була одна мало не анекдотична історія, коли один ув’язнений попав під амністію і вже мав вийти з тюрми, однак він попросив, щоб випустили його пізніше, оскільки він хоче зіграти у виставі, а потім вийти на волю.

Розмовляв Захар Федорак