Спілкування з цим письменником не далося легко. Можу однозначно стверджувати, що київські письменники значно розкутіші у своїх розповідях. Можливо, тому, що Василій Кожелянко не живе у галасливій столиці, з ним важко знайти точки контакту. А він ще власними силами впровадив на території нашої держави жанр альтернативної історії, і, поміркувавши, назвав його дефіліадним, в честь першого свого роману...
– Ви написали велику кількість творів. Який з них подобається найбільше?
– Насправді абсолютно всі твори можна охарактеризувати як банальні і цікаві водночас. Але коли б я був пересічним читачем власних творів, то я би звернув увагу найперше на твір “Нострадамус”. А так – не можу сказати нічого особливого і неупередженого про свої літературні доробки. Якщо твір популярний, це не буде означати, що для мене він найкращий. І взагалі, вважаю, що не може бути одностайної відповіді на питання про найулюбленіший твір, той або той. Я не пишаюся своїми творами. Не думаю, що є чим особливо пишатися. Мені ближче до душі пишання тим, що мене дехто читає, але не твором. Але щоб я насолоджувався своєю творчістю, то це було б уже занадто, граничне зі збоченням.
– Чим конкретно “Нострадамус” вирізняється поміж усіх інших Ваших творів?
– Він є, у будь-якому випадку, незрозумілим і непрочитаним до кінця. Я заклав у ньому кілька таких пластів, що читацький загал не буде в змозі їх відкрити. В крайньому випадку, не до кінця відкриє.
– Так своїми творами Ви не пишаєтесь, ну хоч якось відчуваєте принаймні духовну близькість із ними?
– Щодо цього, то асоціювання відбувається лише тоді, коли приймаю безпосередню участь у написанні твору. Навмисне чи ні, але власними звичками і уподобаннями наповнюється образ майбутнього персонажу. Коли настає кульмінаційна секунда завершення роботи над твором, тоді вже все – твір існує окремо, а автор, себто я, – окремо. Кожен співіснує відособлено, кожен перебуває у своєму світі. Твір – це невід’ємна частина літературного процесу, а не мене особисто.
– У пресі 2003–2004 років фігурували вислови про вашу творчість як дефіліадну. Чи можете розповісти, що це за вид літературної діяльності?
– Я окреслюю поняття “дефіліадна творчість” як напрямок літератури альтернативної історії. “Що було би, якби...” Мушу бути нескромним, але відзначу, що творцем сучасної української альтернативної історії довелося стати і бути виключно мені. Бо ніхто до мене цього напрямку не розробляв і не писав за ним в Україні. Я його заснував п’ятьма своїми романами. Цю течію української альтернативної історії щодо мене можна назвати “дефіліадна творчість”. Звісно, розумію, що літературні критики можуть вживати будь-яких визначень, понять, заперечувати і вживати у даному разі синоніми.
– Видавництво “Кальварія” певний час друкувало Ваші твори. Які саме і скільки загалом їх вийшло у цьому видавництві?
– Там у мене вийшло сім романів. Це дебютний у напрямку альтернативної історії “Дефіліада в Москві”, “Конотоп”, “Лженострадамус”, “Людинець”, “Котигорошко”, “Тероріум” і “Срібний павук”. Останні два досить опосередковані по відношенню до дефіліадної творчості.
– Чи відаєте, хто на сьогодні ще працює у напрямку альтернативної історії в Україні, окрім, звісно, Вас?
– Не пам’ятаю точно, тому не скажу, аби уникнути неприємної помилки. Але точно знаю, що на сьогоднішній день є письменники, що використовують напрям альтернативної історії у написанні своїх творів.
– Чи є у Вас принципова позиція стосовно дизайнерського оздоблення ваших книжок видавництвами? Або переважно довіряєте їхньому смаку?
– Ні, не приймаю участі в дизайні. Це робить видавництво. Видавець за мене не пише, а я не маю бажання розмірковувати над зовнішнім виглядом обкладинки. Потрібно ефективно делегувати свій час і обов’язки. Лише одного разу були суперечливі моменти при підготовці обкладинки книжки “Срібний павук”. Я не дуже волів, аби моя біографія і фотографія містилися на обкладинці книжки. Адже “Срібний павук” не є меморіальним виданням, грунтовним і “вічним”. Це насамперед динамічна книжка для читання. У такому разі можу висловити свої побажання видавцеві. Ультиматум не є найкращим шляхом, краще взаємно прагнути досягнути консенсусу.
– Мені найбільш подобається обкладинка “Срібного павука”.
– Мені теж, я доклав певних зусиль при створенні цієї обкладинки.
Подписывайся на наш Facebook и будь в курсе всех самых интересных и актуальных новостей!
Комментарии