Василій Кожелянко: альтернативно-дефіліадні історії. Частина 3

– Над яким твором працюєте зараз, чи Ви на тимчасовому відпочинку?– Пишу. Цього року маю здати роман “Третє поле” у вінницьке видавництво “Теза”. Цей роман бив відзначений конкурсом “Коронація

25 апреля 2006, 18:03

– Над яким твором працюєте зараз, чи Ви на тимчасовому відпочинку?

– Пишу. Цього року маю здати роман “Третє поле” у вінницьке видавництво “Теза”. Цей роман бив відзначений конкурсом “Коронація слова”. Книжка має вийти, так що я не мовчу.

– Ну, якщо вона вже має вийти, то гадаю, не буде секретом розповісти, про що вона, на яку тематику, принаймні?

– Це історичний художній твір на матеріалі трипільської культури. І далі буде...

– У скільки років відбувся Ваш творчий дебют?

– Писати почав пізно, аж в армії. Порівняно з іншими це пізно. Більшість починають творити у 4 роки. У 20 років писав про режим, звісно, художня цінність такого твору нульова. Я їх і не друкував. А як поет дебютував ще пізніше. У 35 років дістав перемогу на конкурсі «Гранослов», і вийшла перша моя поетична збірка. Потім вийшло ще дві поетичні збірки.

– І що сталося, набридло?

– Нічого суттєвого не сталося, все просто пішло по колу. Стиль, манера під впливом часу не зазнавали жодних змін. Списався. Написав ще декілька п’єс. Потім випадково створив “Дефіліаду у Москві”.

– Випадково нічого не буває

– Ну. Написав для першоквітневої газети, як прикол і не більше. Це півправди, а інша половина полягає у тому, що у світі існує жанр альтернативної історії. А в Україні про представників цього жанру мені на той час відомо не було. Це вже після мене з’явилися послідовники. Я прикинув, що цікаво було б створити такого роду історію по-українськи. Що було би, якби... І написав. Я не мав жодного уявлення про те, що можу писати романи. Це був перший розділ “Дефіліада в Москві”. Згодом цей уривок надрукували у цій газеті. Пройшло ще кілька років, коли я спромігся доповнити роман 20-ма розділами. Подрукували його у кількох журналах, надбав популярність у письменницьких колах як перший представник жанру альтернативної історії.

– Хоч раз майнула думка про повернення до віршів?

– Наміру повернутися до поезії не маю, працюю виключно у прозовому напрямку. Працювати як поет не хочу і не думаю, що бажання з’явиться. Але кілька віршів я все ж таки написав. Я багато років присвятив поезії. За цей час мав можливість і висловитися, і самоствердитися. Так що охоти повертатися не має, хоча сенс і є.

– Слідкуєте за публікаціями, що присвячені безпосередньо Вам і Вашій творчості? Чи переймаєтесь їхнім змістом зокрема та наявністю паблісіті загалом?

– Я не прагну майбутнього, не виявляю інтересу до минулого. Коли писав перший роман “Дефіліада в Москві”, були емоційні суперечливості. На кшталт, сподобається читачам чи не сподобається мій твір, приймуть, не приймуть. Прискіпливо колись відшукував у пресі згадки про себе або свій твір. Проглядав в інтернеті. Одного разу набрав у пошуковій системі Google запит “Василій Кожелянко”. Значить, написано: “Василий Кожелянко родился в городе Осака 1932 года, переводит с португальского, автор романа «Парад в Москве»”...

– Не пробували писати російською мовою з огляду на те, що вона більш комерційна?

– Ні, не пишу, бо не володію. Завжди перебував в україномовному оточенні. А упередження до російської мови не маю, але й не маю потреби використовувати її у своєму побуті чи творчості.

– Коли працювали журналістом, це підсвідомо мало вплив на письменницьку творчість? Як дати раду цим двом іпостасям – журналіста і письменника?

– “Конотоп” написаний у журналістській манері. Який я письменник, сказати не можу, бо є діючим письменником. А давати оцінку творчості можна після закінчення письменником його творчого шляху. Ті авторські колонки, що я веду у газеті, пишу з позиції письменника. Якщо письменник – постійно діючий журналіст, то це тяжіє над ним. Важко позбутися багатьох психологічних установок. А в мене було взагалі цікаво. Коли я був у журналістиці, то спочатку на мене впливав поетичний досвід. А взагалі є два моменти. Перший полягає у тому, що журналіст пише як письменник. У такому разі ми маємо сповнений образністю і епітетами матеріал. І навпаки. Коли письменник пише як журналіст, отримаємо переважно штампований і сухий матеріал. Насправді є така дилема у представників писемних людей.

Остання частина розмови...

Подписывайся на наш Facebook и будь в курсе всех самых интересных и актуальных новостей!


Комментарии

символов 999

Loading...

информация