Київ у житті Івана Нечуя-Левицького

“Непідробне почуття любові”“З чорного чернiгiвського бору вони вийшли на низький берег Днiпра. Перед ними за Днiпром з’явилась чарівнича, невимовно чудова панорама Києва. На високих горах скрізь

“Непідробне почуття любові”

“З чорного чернiгiвського бору вони вийшли на низький берег Днiпра. Перед ними за Днiпром з’явилась чарівнича, невимовно чудова панорама Києва. На високих горах скрізь стояли церкви, дзвiницi, неначе свiчi, палали проти ясного сонця золотими верхами. Саме проти їх стояла Лавра, обведена білими високими мурованими стінами та будинками, й лисніла золотими верхами й хрестами, наче букет золотих квіток. Коло Лаври ховались у долинах між горами печери зі своїми церквами, між хмарами садків та винограду. А там далі, на пiвнiч, на високому шпилі стояла церква св. Андрія, вирізуючись всіма лiнiями на синьому небі: коло неї Михайлiвський, Софiя, Десятинна... Поділ, вганяючись рогом в Днiпро, неначе плавав на синій, прозорій воді з своїми церквами й будинками”.

Саме таким – величним і прекрасним – уперше постає Київ перед героями повісті Івана Нечуя-Левицького “Хмари”. І це не дивує, адже письменник захоплювався Києвом, любив його вулиці, площі, сади, парки, кручі, яри. Та і як інакше можна ставитися до міста, в якому прожив півжиття?

Перше знайомство Івана Левицького з Києвом відбулося 1853 року. Хлопцеві якраз виповнилося 14 років, коли він приїхав вступати до Київської духовної семінарії. У 1859 р. Левицький закінчує семінарію, а через два роки – в 1861 р. – вступає до Київської духовної академії. У 1865 р., отримавши звання магістра, Левицький відмовляється від духовної кар’єри й іде працювати у світські навчальні заклади.

Писати Левицький почав досить пізно. Наприкінці 60-х років під псевдонімом “І. Нечуй” у львівському журналі “Правда” з’являються його перші твори. А вже на початку 70-х повісті Івана Нечуя виходять окремим виданням. У 1874 р. “Правда” друкує першу редакцію “Хмар” (потому автор буде неодноразово змінювати текст).

Ця повість посідає особливе місце в історії української літератури. “Хмари” – перший твір, де зображено життя міста, життя української інтелігенції. За винятком кількох “сільських” розділів, події, описані в повісті, відбуваються в Києві.

Незважаючи на деяку однобокість у судженнях, суб’єктивне ставлення та упередженість автора, “Хмари” надзвичайно цікаві. А особливо для тих, хто любить старий Київ, захоплюється історією міста, вивчає його топоніміку. Через детальні описи побуту І. Нечуй-Левицький блискуче відтворив атмосферу ХІХ ст. та охарактеризував життя представників різних верств населення – київських купців, міських буржуа, професорів і студентів Київської духовної академії та університету, вихованок Інституту благородних дівчат, провінційного поміщицтва, селянства… І все це на фоні живописних київських пейзажів, “чудових місць, що позначені непідробним почуттям любові до Києва і роблять повість переважно київською”, як написав у 1875 р. “Кіевскій телеграфъ”.

З 1885 р. І. Нечуй-Левицький постійно жив в Києві, де займався виключно літературною працею. Більше двадцяти років (з 1889 по 1910) письменник мешкав у невеличкій квартирі на вул. Пушкінській, 19, а в 1911 р. перебрався на Лук’янівку.

У період проживання Левицького на Пушкінській мешканці району часто перевіряли за ним час. Пунктуальність Івана Семеновича була чи не найприкметнішою рисою – в усьому він слідував своєму розпорядку дня. І навіть якщо б світ перевернувся, він би точно пішов на лекції у звичний час. Не змінював своїх звичок. Був вірною людиною. Іноді здається, аж занадто. Донині невідомо, чи мав він стосунки із жінками. Казали, що в ранній молодості Левицький покохав, але нещасливо. А ще казали, що він був надзвичайно відданий своїй матері. І все ж, чому не одружився – невідомо.

Останні дні життя І. Нечуй-Левицький провів у Дегтярівській богадільні – “шпиталі для одиноких людей”, де й помер всіма забутий, без догляду в 1918 р. Поховали письменника на Байковому кладовищі.

* * *

Під час щоденних прогулянок містом І. Нечуй-Левицький обов’язково приходив до пам’ятника св. Володимиру. Його завжди вражала фантастична краса околиці Володимирської гірки: “Яка пишна ця широка картина! Кращої од неї трудно знайти і по всій Європі!”

Юлія Підмогильна

Досьє e-Motion на Івана Семеновича Нечуя-Левицького

Роки життя: 1838–1918.

Справжнє прізвище: Левицький.

Вид діяльності: письменник (проза, драматургія), літературний критик, перекладач.

Найвідоміший твір: “Кайдашева сім’я” (1879).

Найвивчуваніший твір: “Микола Джеря” (1878).

Визначні твори: “Хмари” (1874), “Бурлачка” (1880), “Старосвітські батюшки та матушки” (1884).

Із дитинства відомі твори: “Дві московки” (1865), “Баба Параска та баба Палажка” (1874–1875).

Не всім відомий, але популярний твір: “На Кожум’яках” (1878). Його сценічну переробку здійснив у 1890 р. Михайло Старицький, назвавши п’єсу “За двома зайцями”.

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.

Поделись в социальных сетях

Теги

Читай также


Новости партнёров


Комментарии

символов 999

Новости партнёров

Новости tochka.net

Новости партнёров

Loading...

Еще на tochka.net