Юрій Винничук “Весняні ігри в осінніх садах”

Література для гранняГрання неможливо заперечити. Можна заперечити майже всіабстрактні поняття: право, красу, істину, добро, дух, Бога.Можна заперечувати серйозність. Грання – неможливо.Й.Гейзінґа.

Література для грання

Грання неможливо заперечити. Можна заперечити майже всі

абстрактні поняття: право, красу, істину, добро, дух, Бога.

Можна заперечувати серйозність. Грання – неможливо.

Й.Гейзінґа. Homo ludens

…Немає нічого підступнішого для письменника, як хвалебні передмови, захвалювальні післямови і тріумфальні рекламні заклики видавців на звороті тоненької книжки. “Весняні ігри у осінніх садах” Юрія Винничука – книжка не дуже тоненька, але свиню їй таки підкладено видавцем хорошу.

“Уривки, які вже було опубліковано, викликали значне зацікавлення читачів, які розтягнули їх на окремі фрази, смакуючи і передаючи далі”, – заманює читача прокламація з “найочікуванішої літературної події 2005 року”, себто з “Весняних ігор…” Ю. Винничука.

Придивившись, розумієш, що опублікованими уривками, зібраними автором під однією обкладинкою, справа і завершується. Розтягнуті на афоризми “окремі фрази”? Типу “сон лущиться, мов тиньк на старій будівлі”, так? Чи, може, “Люся була дурна, як китайська петарда”, а “всі модельки дурні, як корки від шампана”?

По-перше, всі вони афористичні лише для юних “петард” з “корками”, та й то дислокованих здебільшого у Львівській області, не далі. По-друге, “поступівський” шарм, флер і харизма Юрка Винничука з часом значно підупали, змалівши до тамтешньої скандальної рубрики Данки Лихоманки, чи як там її в біса, ту антиспілчанську фурію-перевертня з “Поступу”. І тим, що “цілочки бувають різні”, нині нікого вже з львівських панночок не злякаєш, а колишня Винничукова екзотика з “Пост-Поступу”, всі ті галицькі “дзюрки” зі “свірьками”, слобідському читачеві не дуже смішні й цікаві.

Хоча, ні, брешу: когось це чтиво ще вставляє. “Мені, досвідченому в житті, жінках і сексі чоловіку, гидко читати… відверто брудні порнографічні екзерсиси Винничука”, – зазначає в анотації до “Весняних ігор…” Роман Іваничук. Себто сяку-таку авдиторію автор ще має, хоч навряд чи це та, що “розтягує”, “смакує” і “передає далі”, як тішаться видавці галицького автора.

Та й що ж тут, кажу, розтягувати? “Уривки, які вже було опубліковано”, тому й опубліковано успішно, що це чергові Винничукові новели одноразової (порнографічної, так) дії. Так само їм властивий термін придатності, про що вкрай по-“поступівськи”, себто щиро, було повідомлено вище. Більше того, рясні пасажі з них мають також місце в історії літератури, літературних містифікацій та літературних-таки непорозумінь. Коли вже “досвідчений в житті” Р. Іваничук не помічає цієї, вибачте, сублімації лібідо, то що ж казати про решту наших чоловіків? Тобто читачів, звичайно.

Наприклад, чудовий пасаж Ю. Винничука про те, як його герой, такий собі Юрко Винничук з газети “Пост-Поступ”, “кохався й кохався, кінчав і кінчав, кінчав у піхви й вуста, в простирадла і подушки…” поцуплений з роману В. Аксьонова “Скажи «изюм»!”, де так само нескінченно, кінчаючи, плутаються у ковдрах і піжамах. Або мудра сентенція про “ціле щастя, що ми живемо в епоху майточок тендітних і тоненьких, які можна просто розірвати” і яка перегукується з історично більш виваженим розмірковуванням Й. Бродського про еротичну двозначність епохи панчох, замінену на кондову добу радянських колготок. Ну, “секса у нас нет”, пригадуєте?

Але всі вищезгадані алюзії з колізіями залишимо на совісті видавців з “досвідченими в житті” читачами. Наразі більш цікавим видається не так розглянутий нами текст, його цінність-довготривалість, як безпосередньо автор “Весняних ігор…” та його авторські інтенції (тобто цілі, завдання і т. ін.). Зрозуміло, що йдеться тут про віковий катарсис, фрустрацію, мортідо-лібідо та звичайнісіньку утилізацію життєвого досвіду-матеріалу. “Література? – питаються в романі, – та ти пишеш тільки для того, щоб тобою захоплювались і віддавалися. Ти пишеш для грання”.

Хіба ні, друзі? Якщо ж так, то що треба для грання? “Для тра**ння потрібна д*па і великі груди”, – підказує один з персонажів Ю. Винничука. Натомість сам автор, очевидно, переживаючи у творчості й житті черговий віковий комплекс, не зовсім згоден із цим, тому зазначає: “Жінки створені для любові й зради, їх можна кохати, а потім перетворювати на літературу”. Уявляєте, якої думки про письменників будуть після цього жінки?

Коли ж до правди, то неочікуваного у “Весняних іграх…” Ю. Винничука небагато. Здебільшого це, справді, “найочікуваніші” від цього знаного львівського гумориста-еротомана сюжети, жести і прийоми. Хіба що на обкладинці книжки маємо репродукцію Володимира Костирка, а не когось іншого, більш звичного й автентичнішого. “Я певна була, – підказує автору одна з романних героїнь, – що в дійсності ви який-небудь Кох або Кауфман”. Як бачимо, і тут народні, а також видавничі сподівання не ствердились…

Ігор Бондар-Терещенко

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.

Поделись в социальных сетях

Теги

Читай также


Новости партнёров


Комментарии

символов 999

Новости партнёров

Новости tochka.net

Новости партнёров

Loading...

Еще на tochka.net