Любко Дереш “Намір!”

Суть танення, або Перехід дозволеноНу ось, із четвертим романом уже справді прийшов час судити про Дереша поза контекстом його віку, може, й незважаючи на попередній його здобуток, щоби не стати

Суть танення, або Перехід дозволено

Ну ось, із четвертим романом уже справді прийшов час судити про Дереша поза контекстом його віку, може, й незважаючи на попередній його здобуток, щоби не стати заручником споглядання ймовірної еволюціїї автора.

Проте від самого початку книга провокує обізнаного читача на порівняння – настільки контрастує сьогоднішній Дереш із собою колишнім. Чи є втрата драйву ознакою зрілості, чи є втрата метафоричності віднайденням класичної інтонації?

Отже. Хлопець на ймення Петро П’яточкін володіє феноменальною пам’яттю та вельми сприйнятливим до метафізики розумом. Незважаючи на відсутність будь-яких конфліктів і непорозумінь із оточуючим соціумом, він просто приречений на відрив від світу, який перетворюється на фотоальбом спогадів або на броунівський рух людських тіл: “Якими б вони не були – люди перестали викликати в мене цікавість. Кожен сам вибирає мету – я не міг звинувачувати їх”.

Але від Сорокіна до Пєлєвіна – два кроки. Наразі перший: молодому нігілістові, як і водиться, повинна трапитись не просто жінка, а, що називається, згуба. Та другий: філософія інакшого буття має викладатися прямо, чітко та настільки педагогічно, щоб не лишилося шансів на нерозуміння.

Тут Дереш, на відміну від Пєлєвіна, пішов значно далі роз’яснень фільму “Матриця”, хоч і почав із простого твердження, що ложка таки існує. І остаточно виграв, визнавши брак комунікативних засобів: із моменту перших спроб П’яточкіна пояснити дівчині справжнє бачення світу твір перетворюється на м’ясорубку для характерів, передбачувану, невблаганну. Дереш написав-таки гіркий роман.

Здається, правда, треба було б ще менше звернень до читача та експресивної, як це називає Microsoft Word, лексики, щоби текст видавався ще холоднішим, щоби було якомога більше сорокінського льоду. Дерешу конче потрібен ретельно викристалізований лід, аби під кінець зробитися “танучою брилою криги”, “важкою загуслою водицею”. Деконструкція має бути повною і – чому би й не буквальною?

Подібного масштабу ігри вкотре вже рятують Дереша, відволікаючи нашу увагу від наполегливості, з якою він завершує свої романи суто по-голівудському. Цього разу Голівуд вписується доволі зручно, позаяк тануча реальність роману готова розчинити в собі будь-який спонтанний сценарій. Через це фінал більш скидається на логічне завершення Дерешевої концепції, аніж на сюжетний хід.

”Намір!” виявляється прикладом містерії. Головного героя ініційовано, тим же з нас, хто не встиг підготуватися разом із ним, перехід на наступний рівень не світить.

З іншого боку, “Намір!” знаходиться чітко на місці перетину основних моделей світосприйняття критично мислячої людини. І життя наше може виявитись ілюзією, але. Життя триває (і спливає) кожну неповторну мить, його треба проживати всім собою, але. Уряд, корпорації, жидомасони, інопланетяни, продукти споживання та особливо будильники – вони керують кожним нашим кроком, кожною думкою, дарма що своїх думок ми й не маємо. Але.

Звичайна загальна система сприйняття дійсності, адекватність, що переходить у ту саму сіру нормальність, яку так легковажно критикують найгаласливіші з нас, – все воно просто домовленість між шизофреніками про спільне існування. Насправді ж бо в кожного свої астрали, свої голоси, свої ящірки для поклоніння, свій культ.

Тому безперечно корисною бачиться в романі прозора порада для молодих окультних Петриків П’яточкіних: рахуючи своїх невидимих слонів, не треба гавкати на них моською – твого завзяття ніхто, крім тебе, не оцінить.

Олек Веремко-Бережний

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.

Поделись в социальных сетях

Теги

Читай также


Новости партнёров


Комментарии

символов 999

Новости партнёров

Новости tochka.net

Новости партнёров

Loading...

Еще на tochka.net