Ось уже третій рік поспіль вони – хедлайнери фестивалю фольклорної музики та ленд-арту у франківському селищі. Шешори й “Перкалаба” – для багатьох тепер синоніми, дарма що перше й друге – назви гуцульських сіл. Проте це не лише слова. Гуцульський ска-етно-панк, або як його називають самі хлопці – guzul roots (гуцульське коріння) – ось що потрібно пересічному слухачеві того, щоб раз і на все життя полюбити фольк, Карпати, гори, гриби та форелі. І “Перкалабу”.
Такі ж позитивні та емоційні, як “ВВ”, такі ж карпатські, як Руслана, такі ж прибацані, як “Ленінград”. У той самий час – такі самобутні й ні на кого несхожі. Після неодноразових виступів у культовому московському закладі “Китайський льотчик Джао Да” вони стали відкриттям для російського музичного ринку.
І пішло-поїхало – Федот на обкладинках глянцевих журналів, видання дебютного альбому як в Україні, так і в Росії, виступ із легендарними “Гадюкіними” у київському Палаці Спорту, поява диску “Qzzaargh vs Перкалаба”. Тепер їх впізнають, співають й люблять. Очевидно, є за що любити! Треба бути на їхніх живих виступах, щоби переконатись в тому, що вони таки живуть на сцені.
Окрім шаленої енергетики й позитиву, свій внесок робить й “гірська екзотичність” як текстів, так і музичного доробку, адже музика “Перкалаби” народжується в Карпатах, звідки починає свою мандрівку концертними майданчиками, клубами та студіями звукозапису.
Пісні гурту різні, як контраст між холодними похмурими гірськими ранками й теплими сонячними днями у тих же горах, вони як “весілля та похорони” – одразу пригадується народне “Ховали тещу, аж два бубни поламали”. Гуцули – абсолютно дикий гірський народ, який ніяким правилам не підкоряється. Божевільний, стьобний мікс – і є поняття “Перкалаби”. Те, що означає “Перкалаба”, – свобода і радість.
Сьогодні Перкалаба – це десятеро музикантів (ймовірно, найближчим часом буде одинадцять), що мають в своєму арсеналі не лише джентльменський набір музичних інструментів, але й духові, тромбон, цимбали та перкусію.
За словами Олега Гнатіва, продюсера гурту, “Перкалаба своя і на етнофестивалях, своя і на реггі-фестивалях. Нас чомусь насамперед відносять до етномузики, хоча, звичайно, коріння у нас гуцульське. Але я вважаю, що найголовнішою у “Перкалабі” є постмодернова ідея. Для журналістів я колись придумав термін «несамовит-поп», щоб закрити це питання раз і назавжди.”
Але, незважаючи на шалений успіх першого альбому, Перкалаба не збирається зупинятись. За допомогою незмінного саунд-продюсера Олега Артима, що його гурт називає найкращим звукорежисером, кипить робота над другим альбомом, який от-от має порадувати, вразити й приголомшити поціновувачів творчості гурту.
Олена Синицька
Подписывайся на наш Facebook и будь в курсе всех самых интересных и актуальных новостей!
Комментарии