Ірена Карпа, Соя Лось, Смерт Москалян: Насправді люди дико люблять читати про себе самих

Які відмітки отримувала в школі за твори?

- Та п’ятірки, єсно. Поки не почали вситавляти оті оцінки через рисочки – перша за зміст, друга за грамотність. От там у мене інколи знаходили, за що додлубатися, але вкрай якось рідко... “Ворд” не такий лояльний:)

Чи був улюблений твій шкільний твір, який найбільше тобі самій подобався? По якій темі (автору) він був?

- Ненавиділа твори за творами. Це така тяганина гуми була – очі собі від нудьги хотілося повибирати. Інколи в старших класах якісь загальні соціальні теми траплялися, то можна було трохи відірватися, але справжній кайф був уже в минулому – у класі там 1-6, коли можна було описувати надзвичайні пригоди своїх же однокласників і отримувати за це звіздюлів:)) Жартую. Насправді люди дико люблять читати про себе самих.

Перше видання в якому надрукувалась? Якщо пам’ятаєш.

- Ой, мама. Перша газетка називалася “Яремчанський Вісник”, а перша стаття – хахаха- відразу ж мемуари “Я згадую свою найпершу писанку...”. І це десь у віці 11 років. Я тоді яйця віртуозно розписувала, мені перше місце дали в художці, а Наталя Петрівна, моя геніальна вчителька-художниця, розвела мене на написання отакого от епічного шматка. Пам’ятаю, шрифт був зелений, і я хотіла з гордим цинізмом завернути в ту газету ковбасу...

За яким принципом, або і без принципу обираєш псевдоніми для різних видань? Згідно теми, чи може настрою, чи може щось взагалі інше:)?

- Та в мене всього одне псевдо – Соя Лось. У Молоці й Екстрімі. Це перебріхане ім’я персонажки мого улюбленого письменника Нестайка – там була Соня Лось. А то колись вперше у “дорослому” житті писала статтю – “а вкуснай і здаровай пі”, та й висла на сої тоді. Ну, і вийшов такий акин вегетаріанський.

З того часу я стала на шлях істинний і жеру м’ясо з кров’ю, а деколи ще, коли пишу російськомовні статті (уууу, як же це мене харить, і з якою радістю і в якій кількості я все те ж писала би українською!), так от, тоді я ще Смерт Москалян. Вірменин такий.

Найулюблений казус прямого ефіру.

Та банальний, як і у всіх. Сказала “пі**єц” при невиключеному мікрофоні чи щось типу того. Ну, це ще колись у дитинстві на радіо. Зато там не було “формату” і можна було музику жирну ставити в ефір.

Буває таке, що статтю треба написати, а натхнення нема? Що тоді робиш?

Нічо не роблю:) От зараз саме така ситуація. знімаюся в кіно і тупо не можу себе змусити займатися.

Питання ставила Markovkina