Світлі вулиці давнього міста,
світла радість від “Оболонь”.
Я піду гайта, ти – вісьта,
від пляшки зимна долонь.
Навіть якщо я п’яниця,
лишати мене ще не час.
Богохранима столиця
Ночами вчиняє Jazz.
Горді ченці (чи чекісти?),
дзвіниці, язичницькі схили.
Ми не пішли у буддисти
і в Бога ми ніц не просили.
Напнувши свої наркокрила,
начхавши на думку мас,
Богоспасенна курила,
нюхала й слухала Jazz.
Чи ж другому Єрусалиму
забракне талану та волі
позбутися темного плину,
здобути ліпшої долі?
Гетьмани поперегризались,
зник робітничий клас,
вар’яти ж, які зостались,
існують у стилі Jazz.
Лісо-паркова павутина
не заступить асфальт і бетон,
столична державна людина
не засудить свій моветон.
Не варто за це місто вмерти,
Парк Слави не ждатиме нас.
Якщо бути дійсно відвертим,
тут мало хто слухає Jazz.