Юрій Андрухович “Московіада”

Першими реальними кроками у знайомстві Росії з сучасною українською літературою стало видання двомовної поетичної антології “Станіслав+2*” і друк “Московіади” престижним московським видавництвом

Першими реальними кроками у знайомстві Росії з сучасною українською літературою стало видання двомовної поетичної антології “Станіслав+2*” і друк “Московіади” престижним московським видавництвом “Новое литературное обозрение”. Hемає нічого дивного в тому, що саме описана в романі історія одного дня життя студента Літінституту, галицького поета Отто фон Ф., зацікавила московських видавців.

Cтруктуровано “Московіаду” в кращих традиціях російської прози, яку спостерігаємо в “Одном дне Ивана Денисовича” O. Солженіцина, в поемі Венічки Єрофєєва “Москва–Петушки”, яка з’явилася незадовго до описаної в “Московіаді” пори. Текст Андруховича, як і Єрофєєва, сплетено з дійсних подій і фантасмагорійних історій, розказаних у проміжках між зупинками. Хмільна моторика московських кілометрів втягує в себе одного автора і виштовхує іншого: “Москва что доска: спать широко, да везде гнетёт”, як твердить народне прислів’я.

З мандрів Отто фон Ф. стає цілком зрозуміло, що історія Росії передусім ідеологічна. Сама ж Росія – вигадана країна, як Новгород М. Салтикова-Щедріна, Петербург Андрія Білого чи Москва Т. Толстої. Російська столиця кінця 1980-х – цілком умоглядне місто, що завмерло перед стрибком до майбутнього “новорусского” мегаполісу. В Андруховича Москва постає таким собі радянським відстійником думок, концепцій та мрій, у якому автор вибудовує власну романну ідеологію: з пивними аборигенами, пильними спецслужбами, наївними поетами, котрі понад усе прагнуть добігти до Літінституту, аби пірнути в оазу рятівного літцентризму.

Андрухович – винятково талановита людина, а такі люди не існують без власного уявлення про ціннісні ієрархії. Хоча сьогодні, здається, тотальна постмодерністська іронія вже перестала цікавити письменника. В “Московіаді” концепція авантюрно-імперського начала таки присутня. Як і личить кожному справді українському провінціалові, Андрухович ставиться до Москви з почуттям недовіри й захвату водночас. Звідси – гігантоманія та масштабність, які мандрують від катакомб московського метро й залів “Детского мира” аж до засідань гротескного політбюро з обов’язковою спробою вербовки героя спецслужбами. Авторові цей синтез цілком вдається. За версією Андруховича, Отто фон Ф. не лише виживає, але й транзитом через Київ повертається у свою рахманну Ітаку. Москва ж – місто його пригод – залишається без горілки та концепції нового патріотизму.

Спостерігаючи за зміною картинок у “Московіаді” та вислуховуючи іронічні коментарі на неї, надто спокусливо думати, що, може, ось так воно все й було в нещодавній нашій історії – дуже масштабно і тому трохи смішно й печально водночас.

За матеріалами: Книжник-ревю (І. Бондар-Терещенко).

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Поділися в соціальних мережах

Теги

Читай також


Новини партнерів


Коментарі

символів 999

Новини партнерів

Новини tochka.net

Новини партнерів

Loading...

Ще на tochka.net