Зелена Полинова Тінь

Люблю Інтернет за всі ті можливості, які він дає: робота, спілкування, розваги, приємні знайомства і т. ін. Але я зараз не зовсім про це. Виконуючи обов’язки менеджера з реклами журналу e-Motion, лазила собі по інету, шукала цікаві сайти для співпраці і натрапила на http://rock.lviv.ua, де і знайшла контакти чудового хлопця на ім’я Микола, а в мережі та для друзів – Niсkman’а. Він – адмін сайту, він же – журналіст львівської газети “Експрес”, він же – учасник трьох абсолютно різних, але однаково дуже цікавих музичних проектів: “Замкова Тінь”, “Green Silens” і “Полинове поле”. Зазначу, що “Полинове поле” увійшло до фіналу фестивалю “Тарас Бульба” тож якщо ти – шанувальник важкуватої музики, рушай у Дубно, де найближчим часом виступатимуть львівські музиканти.

Тож про Niсkman’a… Залізла я в “асю”, поздоровкалась – і потекла розмова, як гірська річенька, легко та приємно. Домовились ми з Миколою зустрітись у Львові, щоб він передав мені промо-диск і взагалі поспілкуватись. “Буду в раста-шапочці, впізнаєш”, – так і написав в смс‑ці, коли підходив до мистецького центру “Дзига”, де ми вирішили надибатись. Хтось не розчув, у чому чи на чому буде Микола, отак виникла теорія, що раста-шапочка – це вид транспорту.

“Під’їжджає” Niсkman на раста-шапочці до “Дзиги” – і чомусь одразу стає зрозуміло, що людина він дуже приємна як візуально, так і в спілкуванні. Чесно кажучи, вештаючись по Львову, про роботу зовсім не хотілося говорити. Лаунжева атмосфера цього міста передбачає прогулянки та бесіди про все, але не про роботу. Отже, ми просто гуляли містом. Nickman провів для мене і моїх друзів разом із львівським d’n’b DJ Nitro чарівну екскурсію, а от інтерв’ю відбулося вже онлайн. Недаремно ж я казала, що люблю інет. Поговорити зі Львовом про роботу можна і по “асі”, сидячи в київському офісі.

Отже, до вашої уваги – Nickman (“Замкова Тінь”, “Green Silens”, “Полинове поле”).

E. Морковкіна: Яким чином ти потрапив до кожного з проектів? Чи є ще хто-небудь, хто також бере участь в усіх трьох гуртах?

Niсkman: Ні, тільки я. Мабуть, це пов’язано з тим, що гурти занадто різні, і їхні музиканти переважно віддані саме тій музиці, яку грають.

Спочатку я попав у “Замкову тінь”. Гурт існує з 2002 року, і фактично у ньому я й виріс як музикант. Спочатку мене попросили замінити гітариста на одному з концертів, потім на другому, а потім мені так сподобалось, що я вирішив залишитись :) При тому музика дуже приємна, і репетиції в нас завжди проходять з чаєм, кавою, гостями. Інтелігенція :)

Крім того, я весь час ще десь грав: музична школа, група “Яка існує”, джем-сейшени і таке інше. Так собі потихеньку граючи, я й розвивав свої вміння, розширяв кругозір та знайомився з львівськими музикантами. Було кілька спроб створити власну групу, але за 1–2 репетиції вони загиналися через якісь, переважно технічні, причини.

Минулого року мені запропонували замінити гітариста в групі “Ірій”, на що я із задоволенням погодився. Все було добре, крім вічно п’яного ударника та вокалістки, яка знайшла себе в ніші фолк-металу й не хотіла ні з чим експериментувати. Тому ми дружно (я, басист, другий гітарист) пішли з групи та створили власний проект.

До гурту одразу запросили нашу чудо-вокалістку Оленку, котра чи не єдина у Львові співає справжнім оперним вокалом. Грали й придумували пісні півроку, але на той час із сесійним ударником, аж поки не знайшовся в глибинах андерграунду Андрій Малишев, що гримів у колись відомій групі Misery. Відтак буквально за два тижні вийшли на сцену і вже встигли виступити десь на 7-ми концертах.

З “Green Silence” було найвеселіше. Це група, яка народилась зі звичайної тусівки. Грали собі на акустичній гітарі біля універу й співали своїх пісень. Власне, я з ними теж тусувався і часом грав. Хлопці потім створили групу (але поки без мене), котра одразу прославилася п’яним виступом на фестивалі “Червона рута”. Взагалі свою музику вони придумували на п’янках, і кожна репетиція в них закінчувалась тим самим. Так вони грали десь півроку й придумали досить толкові пісні, їм не вистачало лише тверезої праці над своєю творчістю. Перед першим концертом у клубі “Лялька” від них пішов соло-гітарист, і мене вблагали, щоб я його замінив. Моєю умовою було, щоб репетиції були без п’янок і на концерті щоб усі були тверезі. Хлопці умови виконали і самі офігіли від результату, бо цей концерт виявився дуже вдалим і приніс їм перших шанувальників. Хлопці зрозуміли, що алкоголь і творчість – речі несумісні, і тоді почала з’являтись музика. На ударні був запрошений сесійний барабанщик Андрій Войтюк (“Брати Гадюкіни”, “Лесик Бенд”, “Файно”), якому сподобалась музика і який згодився допомогти й підтягнути групу.

За його участі відіграли концерт, записали на репетиції демку з двох пісень. Хто чув демку, кажуть, що прикольно :) Зараз музика групи зацікавила продюсерів, які поки запропонували записати якісно дві пісні, а далі, якщо це все гарно сприймуть люди і в нас буде хороший матеріал, то справа посунеться вперед. Зараз у нас постійні репетиції, робимо нову програму, бо стара була більш блюзово-роковою й переважно англомовною. Трохи змінили склад і шукаємо ударника, який зможе вилабати все те, що ми понапридумували. Войтюк не відмовляється, але в нього є “Файно” і не хотілося б зловживати його добротою та підтримкою, бо для нього музика – це робота, а з нами поки він заробити особливо нічого не зможе.

Е. Морковкіна: Яка твоя роль у проектах?

Niсkman: Майже в кожному проекті моя роль досить вагома, і тому піти з жодного мені не вдавалось, хоч деколи на це були причини :)

Е. Морковкіна: А саме?

Niсkman: У “Замковій тіні” мене в прес-релізі якось назвали “совістю гурту” :) “Green Silence” я фактично відучив робити музику по п’яні і змусив до того серйозно ставитись, а в “Полиновому полі” був одним із засновників, додав багато своєї музики та ідей.

Зараз найменша роль у “Green Silence”, бо там я лише соло-гітарист. Якось думав піти, але просто не знайшов собі заміну... у нас усі гітаристи тяжеляк валять. А зараз я вже там і музику придумую, й ідеї пропоную.

У “Замковій тіні”, наприклад, вже є кілька речей, де повністю моя музика, і в одній з них я навіть співаю. Хоч співати я не люблю і вважаю, що погано вмію :) Просто люди подумали, що це буде концептуально :)

Е. Морковкіна: В якому треці “Замкової тіні” твій вокал? Зізнавайся :)

Niсkman: Мій голос можна буде почути вже в новому нашому циклі, який плануємо закінчити цього літа й на осінь презентувати у Львові, Тернополі, Одесі, Києві. Цей цикл спочатку планувалося назвати “Народження. Дев’ять доріг. Смерть та воскресіння Ієроніма.”, але зараз назву скоротили до “Комедія про Ієроніма”. Це буде звична акустична форма, проте з багатьма експериментами. Це стосується і звучання інструментів, і нестандартного видобування звуків, і змішування й читання текстів. Один трек з цього циклу “Тиран” вже можна послухати у збірці “Полин квітне” http://www.dark-folk.org.ua .

Е. Морковкіна: Ти – учасник трьох проектів. Який тобі найближчий до душі? Коли я приїхала зі Львова до Києва і прослухала всі три, то трохи була здивована, бо музика абсолютно різна за стилями.

Niсkman: Мені, насправді, дуже складно вирішити :) До душі мені усі проекти, бо я б не брав інакше в них участь. Найбільш душевними я вважаю “Замкову тінь” та “Green Silence”, бо в них музика дуже тісно пов’язана з відчуттями тих, хто її робить. У “Полиновому полі” цього поки ще нема, але потихеньку з’являється, бо, насправді, це приходить з часом.

Мені дуже подобаються репетиції й виступи “Замкової тіні”. Приємно виступати, але менш приємно робити музику з “Green Silence”, а в “Полиновому полі” все ґрунтується на прагненні зробити якісну важку музику, але поки я не отримую чогось особливо душевного. Це стосується лише мене, бо, наприклад, вокаліст, вокалістка та басист ледь не живуть такою музикою і такою атмосферою :) Ця група була їхньою мрією :)

Е. Морковкіна: Один з проектів, в якому ти граєш (“Полинове поле”), пройшов відбірковий тур до фестивалю “Тарас Бульба”. В яких ще фестивалях ти брав участь у складі цього гурту?

Niсkman: Фактично це другий фест, бо до цього ми виступали на байкерському фестивалі, що проходив у львівській області на Винниківському озері. Власне, там ми досить непогано себе показали, і організатори пообіцяли запрошувати нас на всі подібні акції, а також ми отримали пропозиції податися на подібний фестиваль до Криму наприкінці літа. Група, насправді, дуже молода, і тому ще не встигли багато повиступати.

Е. Морковкіна: Клас. Хочу тобі подякувати за спілкування і побажати вдячних слухачів на фестивалі в Дубно.

До зустрічі, і хай щастить.

З Nicman`ом з радістю спілкувалась Евеліна Морковкіна