„Гайдамаки” вчаться від Led Zeppelin

Спека. Неймовірна спека стоїть на київських вулицях. Гаряча бруківка відбирає останні сили, інколи здається, що все навкруги лише марево. Працювати, знаючи, що хтось на морі, розумієте, м’яко

Спека. Неймовірна спека стоїть на київських вулицях. Гаряча бруківка відбирає останні сили, інколи здається, що все навкруги лише марево. Працювати, знаючи, що хтось на морі, розумієте, м’яко кажучи, нелегко. Та не про погоду я з вами хочу поговорити. Просто за такої спеки важко акцентувати думку на чомусь іншому.

Власне, поділюся я з вами моєю розмовою з лідером українського відомого колективу „Гайдамаки” Олександром Ярмолою. Річ у тім, що поспілкуватись з Олександром дуже важко не через те, що в нього зіркова хвороба, навпаки – прекрасна відкрита людина, з якою можна балакати до ночі.

Родзинка нашої бесіда полягала у тому, що з Олександром ми зустрілись перед виступом гурту “Гайдамаки” на фестивалі „Przystanek Woodstock”. Доцільним буде сказати, що “Гайдамаки” – єдиний український гурт, який представлятиме нашу країну на фесті такого високого рівня.

 

Зараз і потім

Дмитро Падаван: Які події останнім часом мали місце у творчому житті гурту Гайдамаки?

Олександр Ярмола: Ми щойно приїхали з фестивалю, що відбувався у Володимирі-Волинському. Там було просто суперово. Наразі маємо їхати до Польщі, на фестиваль Przystanek Woodstock (Зупинка Вудсток) - це сама велика сцена у Східній Європі.

Д.: Дивлячись на ваш гастрольний графік, неважко помітити, що більшість ваших концертів відбувається у Польщі, чим це викликано?

О.: Дуже просто. У Польщі ми маємо дуже сильного менеджера, найсильнішого, що працює з нами у різних країнах.

Д.: Які у “Гайдамаків” плани на майбутнє?

О.: Ми зараз хочемо попрацювати з німецьким продюсером Шантелем, який створює якісні ремікси. Він робить хітові роботи.

Д.: Скажи, чи повинна музика нести мораль, ідейне навантаження?

О.: Мораль – неодмінно, як на мене. Просто не обов’язково національну.

Д.: Попереднє питання було викликане тим, що ходять розмови, ніби „Гайдамаки” розповсюджують ідеї націоналізму.

О.: Ні в якому разі. Це говорять ті, хто притримується думки, якщо гурт співає українською – це неодмінно націоналісти, які вважають, що Україна – добре, Росія – погано. Просто треба уважно слухати тексти.

Д.: Яку публіку “Гайдамаки” хотіли б бачити у себе на концертах? Для якої прикольно грати?

О.: Для різної. Буває так, що приходять люди, які хочуть поспівати і потанцювати, а інколи просто послухати музику. Але переважно це залежить від нас, від того, які пісні ми граємо.

Д.: На Вашу думку, можна стверджувати, що Руслана дала поштовх для створення етнічного іміджу в Україні?

О.: Як тобі сказати, Руслана – це окрема сцена, з “Гайдамаками”, не можна порівнювати, вона зробила щось нове. Руслана, без жодної критики, це проект, у якому багато зусиль іде на шоу. Це не група, яка виїжджає кудись у село, як колись робили Led Zeppelin, занурювались в себе, медитували і створювали нове. “Гайдамаки” вчаться від Led Zeppelin, а не від Руслани.

Д.: А як “Гайдамаки” створюють свої музичні твори?

О.: Це довга, кропітка робота на репетиціях.

Д.: А хто або що надихає?

О.: Життя. Пам’ятаю, ми колись були у Німеччині у будинку нашої подруги, у нас було 2 тижні до концертів, і ми за ці два тижні записали нову програму. Справа в тім, що у жінки дома знаходилось апаратура, так, для власного користування і розваг, і це технічно можливо було зробити.

Д.: А в Україні?

О.: В Україні ми також виїжджаємо з мегаполісу. Але, нажаль, не виходить вивезти апаратуру. Якщо виїхати у моє село, наприклад, то там можна лише з тарзанки поплигати, а не програму записувати. Тому все рівно повертаємося до Києва, орендуємо студію, платимо за репетиції. Подібна фігня заважає творити.

Д.: З приводу ваших концертів у Києві. На великих сценах гурт “Гайдамаки” майже не виступає. Що це: небажання виступати чи просто не запрошують?

О.: Запрошують, звичайно. Справа в тім, що в Києві на „Гайдамаків” ходять одні й ті самі люди, які люблять нашу музику. Ми граємо для них. Зіграємо раз , вдруге, втретє одну і ту саму програму, вчетверте їм це слухати буде нецікаво. Ми просто фізично не встигаємо міняти програму за 3 місяці.

 

„Гайдамаки” на фестивалях

Д.: А ось стосовно України. „Гайдамаки” виступали на вітчизняних фестах “Країна Мрій”, “Шешори”. Ваші враження?

О.: Суперові фестивалі, дуже добрі враження, побільше б таких фестів.

Д.: Щодо “Шешор”, на прес-конференції під час фестивалю Ви сказали, що кількісний рівень набагато змінився. А що стосовно якісного?

О.: Якісно, розумієш, наскільки я знаю, їм не вистачає коштів. З тим фінансуванням, що у них є, вони якісно його не змінять. Організатори дуже добре попрацювали над рекламою у Інтернеті, і кількісний рівень дуже змінився. Про фестиваль тепер добре знають закордоном, зокрема в тій самій Польщі.

Д.: Зростання популярності етнічних фестивалів в Україні – це тенденція чи просто збіг обставин?

О.: Звичайно це тенденція. Це так само як мода на етніку. Хоча фестивалі молоді, але прогресивно розвиваються.

Д.: Стосовно моди на етніку. Це буде постійно або переосмисливши етнічне, українська сцена через 10-15 років зможе дати світовій культурі власний оригінальний продукт?

О.: В кожному разі, коли якась група якоїсь країни займається етнікою своєї країни, то вже буде своє. Я думаю, що музика не етнічного походження має право на існування, коли вона не є кліше, якщо подібного в світі не було. Тільки таке цікаво слухати. Це так само, коли ти зустрічаєшся з людиною, тобі цікаво спілкуватись з нею якщо вона оригінальна, а не стереотипна, потрібно бути різнобарвним. Нажаль, в Україні зараз тенденція, коли музичні продюсери клонують стереотипність.

Д.: Стосовно фінансової сторони питання. На етнічній музиці можна заробити гроші?

О.: Звичайно, можна. Але для кого як. Для нас етнічна музика – спосіб існування, нам це подобається, бо ми на цьому виросли.

Д.: Гурт „Очеретяний Кіт” висловили побажання, щоб “Шешори” залишались інтимним фестивалем. Ви розділяєте таку позицію?

О.: Ні. Я вважаю, що потрібно щоб виникали інші інтимні фестивалі, а “Шешори” переросли цей рівень. Якщо вони хочуть розвиватись, їм потрібно розвиватись. Справа в тім, що на Україні немає подібного. Я бажаю, щоб вони стали потужним фестивалем на 2 або навіть більше сцен. Головне, щоб була можливість привозити закордонних виконавців.

Д.: Ну ось у цьому році на сцені виступав гурт із Франції Red Cardell.

О.: Ми часто буваємо в Європі і бачимо багато команд, які грають виключно у панківських клубах. Але у Європі є дуже багато етнічних колективів, запросити які коштує від 10 тис. євро і вище. І якщо привезти такі колективи, то в Україні буде культурний шок . Нажаль, через брак коштів привозять Red Cardell.

Д.: В Україні не вистачає фестивалів, це факт. Як ти вважаєш: це брак коштів або команд, які б могли професійно грати на сцені?

О.: Звичайно, брак коштів і безініціативність. Візьмемо, для прикладу, Микулинецьку броварню, вони б уже давно могли провести свій фест. Але нікому з керівництва в голову це не приходить. Людина повинна бути культурно розвинена.

 

Про питання моралі та свіжу кров

Д.: Олександре, скажіть, Ви слідкуєте за тим новим, що відбувається в українській музиці?

О.: Інколи, коли є час. Скажімо, нещодавно дивився програму “Свіжа кров”, дуже не сподобалось. Від нас виходить багато критики, тому що багато чого діється не правильно. Просто ми часто буваємо в Європі і знаємо, як це повинно бути. Це критика не від злості чи від бажання просто критикувати. Справа в тім, я дивився, коли там грала тернопільська група “Sky” щирі балади про кохання, а їх оцінюють п’ятеро людей, серед яких Гудімо и Фозі, інші троє – невідомо хто, яких біля сцени навіть близько не видно. Вони, заклавши ногу на ногу, сидять і щось цинічно говорять. Для чого таке робити, навіщо людям показують таких продюсерів? Запитали б краще у людей!

Д.: С приводу “Свіжої Крові” багато суперечок. Нещодавно гурт “Грін Грей” скаржились на те, що там зовсім немає російськомовних команд, навіть демо-версії не приймають.

О.: Ну, чоловіче, ми живемо в країні, яка називається Україна. Що тут дивного, коли переважають українські команди? Якщо ти приїдеш до Німеччини, з тобою будуть розмовляти англійською лише через те, що ти іноземець, а між собою будуть говорити німецькою, в Італії – італійською. З іншого боку, у Росії є не лише російськомовні гурти. Просто політика не повинна втручатись у музику. Якщо музика гарна і якісна, вона повинна звучати.

Д.: Ви побували у всіх куточках України, бачили різну публіку. Що зараз потрібно українській молоді?

О.: Молоді зараз потрібні такі поетично сильні гурти, як колись були “Брати Гадюкіни”. Попри те, що у “Братів” було багато наркоманської романтики, яка є не доброю, Кузьмук був сильний поет. Він створював, як Висоцький, закінчений образ, образ реальний. І кожна група, яка створюватиме такі образи, буде потрібною для молоді.

Д.: Ну і останнє запитання, на твою думку, що впливає на музичний смак?

О.: Люди не їздять Європою. Це велика проблема. Якщо Україна хоче інтегруватися у Європу, потрібно створити шляхи інтеграції для молоді. І тоді молодь, поїхавши туди, побачить рівень життя і культури. Не потрібно боятися того, що вона там залишиться, неодмінно повернеться, бо там не потрібно стільки голодних ротів. Побувавши там, молодь зможе мати відповідний смак. І тоді продюсерам потрібно буде змінюватись, а поки вони мають змогу збувати людям все що завгодно. Майбутнє в руках у молоді. Ті, кому за 30, вже не зміняться.

 

Дмитро Падаван

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Поділися в соціальних мережах

Теги

Читай також


Новини партнерів


Коментарі (1)

символів 999

Новини партнерів

Новини tochka.net

Новини партнерів

Loading...

Ще на tochka.net