Алібі: В артистів не повинно бути табу!

Минулий рік видався нелегким для багатьох українських артистів, не став винятком і дует «Алібі». Однак, попри труднощі, дівчата змогли розставити потрібні пріоритети, щоб з новими силами поринути в улюблену творчість.

– Чим був знаковий минулий рік у плані творчості?

- Аня Завальська: Отже, почнемо, ретроспектива, флешбеки 2009 року. В принципі, ми всі так чи інакше підводимо підсумки. Ми теж не стали винятком – і в новорічну ніч намагалися згадати три найкращих і три найгірших події в році. Вийшла дуже цікава гра, коли кожен сидів за столом і щось згадував. Що можна сказати, рік був дивний і дуже важкий.

- Аліна: Для мене 2009 рік був у всіх значеннях важкий. У плані творчості він вийшов не настільки динамічним, як хотілося б нам. Дует «Алібі», наприклад, у 2009 році не випустив альбому, тільки під кінець року ми зняли одразу два кліпи, хоча ніколи кліпи часто не знімали, ми радше вибирали якість. А якість – це дороге задоволення, тому ми знімали, як то кажуть, рідко, але влучно.

- Аня: 2009 рік для нас був дуже цікавим у плані поїздок. Ми багато подорожували, отримали масу емоцій. Крім того, був клубний тур, для нас це стало відкриттям, тому що ми побачили глядацьку віддачу. У столиці хороший глядач, але він перебірливий, люди приходять на концерти з таким відчуттям, що роблять тобі послугу. Повірте, в інших містах люди вміють віддавати максимум енергії. До речі, російські виконавці, наші колеги, скаржаться на те, що саме український глядач значно інтелектуальніший і вимогливіший. У Росії все значно сумніше з погляду примітиву. В Україні такого немає, слава Богу, й зауважте, естрадна музика в нас значно якісніша. Це дає стимул робити не шаблонний продукт.

- Відсутність динаміки в минулому році пов'язана з кризою?

- Аня: Звичайно, криза вплинула на всіх. У нас було менше концертів, проте це дало можливість розставити потрібні акценти та пріоритети. Для цього в нас був час, знову ж таки, завдяки поїздкам, які дали потужний запас емоційного багажу.

- Аліна: Наприклад, раніше в нас абсолютно не було часу на відпочинок, подорожі. Ми могли собі дозволити взяти максимум тиждень, потім починалися концерти й робота. Минулого літа ми повністю розслабилися, насолоджувались дозвіллям і належали повністю собі.

- Яким чином розставлятимете пріоритети цього року, чому постараєтеся приділити більше часу?

Аня: У нас просто наполеонівські плани. Рік Тигра дуже динамічно стартував, є цікаві паралельні проекти. Ми з Аліною мріємо представити на суд глядачів достойний сольний концерт дуету «Алібі». Над цим працюємо вже не перший рік, але серйозно займаємося тільки цього року, тому що потрібна, в першу чергу, фінансова підтримка, а креативну частину ми вже знаємо, як краще зробити. Крім того, займемося пошуками нового музичного напряму, це теж дуже важливе питання. Ми зараз продовжуємо записувати платівку, збираємося в 2010 році все-таки її видати. Це буде 5-ий за рахунком альбом, можливо, тому так довго працюємо над ним. Група «Алібі» вже сформувала своє обличчя, нашу музику сприймають, як якісну і в будь-якому разі, позитивну, але нам хочеться показати нові грані, тому що є ще не розкритий потенціал. Наприклад, Аліна цього року представить свою джазову програму, до цього моменту її слухали тільки найближчі люди. Я теж маю намір здивувати шанувальників, обіцяю зовсім новий проект, але поки що не розкриватиму карти. У квітні я вже запрошена на дуже відому, знакову акцію. У Харкові проводитиметься книжковий ярмарок, куди мене запрошують, як автора книжки «Довге прощання» робити презентацію. Обіцяю, буде незвичайний перформанс – музично-літературний, розмовний. Крім того, вже почала працювати над другою книжкою.

- Друга книжка – своєрідне продовження першої?

- Річ у тому, що після того, як вийшла перша книжка, я дуже довго не могла зібратися, було таке відчуття спустошеності. Для мене було важливо знову відчути точку відліку. Книжка не буде схожа на першу, це навіть не будуть вірші, буде інша тональність, але світосприйняття, відчуття залишаться ті ж.

- Із усіх альбомів який залишається рідним і улюбленим?

- Аліна: «Отражение души», цей альбом став золотим. «Мелодия дождя» теж цілком міг стати золотим, але трохи не дотягнув, тим паче, на той момент закінчився контракт із рекординговою компанією, один тираж розкупили повністю, а новий уже не зробили.

- Аня: Чому «Отражение души»? Напевно, це єдиний альбом, який створювався, як колаж, із різних відтінків настрою. Кожна пісня, яка увійшла до нього, не схожа на інші. В альбомі є кілька наших найвдаліших пісень – це «Табу», «Танец любви», «Исповедь». Якщо говорити про «Мелодию дождя», на перший погляд, він здається значно програшнішим, хоча там, безумовно, теж є хіти: «Считалочка» і «Мелодия дождя». Але для нас він не став улюбленим і дорогим. Нині працюємо над 5-им і поки що не знаємо, що з цього вийде, але за відчуттями – це буде інший напрям.

- Аліна: Зважаючи на те, що до нього увійдуть улюблені хіти – «Не для прессы», «Ты должен знать», думаємо, вийде гарний результат.

- У вас часто виникають творчі суперечки, коли ви створюєте ту чи іншу композицію?

- Аня: Ось де завгодно можуть бути суперечки, але тільки не в момент творчості, у нас у цьому плані з Аліною виключне взаєморозуміння.

- Аліна: Ми, навпаки, можемо доповнити, допомогти одне одному в плані музики, мелодії.

- Аня: Кожна з нас – професіонал своєї території. Ми гармонійно зливаємося, в нас немає конфліктного чинника, тому що кожен із нас виконує свою функцію. Ми – партнери, тому все створюємо спільно. Пісня – це музика й текст, якщо одна ланка слабка, бо не вийде хіта. Для цього завжди намагаємося знаходити порозуміння. Текст – завжди вторинний після музики, тому я завжди відштовхуюся від настрою Аліни або від того композитора, який є співавтором. У нас немає приводів конфліктувати, все, навпаки, так тонко нанизується, що ми навіть самі не знаємо, як це відбувається. Просто іноді ми сідаємо, саундпродюсер бере акорди, Аліна придумує мелодію, я слухаю, вловлюю настрій, потім пишу текст, усе зливається в цільну історію.

- Часто бувають ситуації, коли не склалися відносини з режисером, але відео вийшло чудовим, і навпаки. Яка робота у вашому відеоархіві заслуговує на увагу?

- Аня: Ми звикли, якщо приходимо до режисера і до його творчої команди, намагаємося довіряти на 100%. Ми можемо висловлювати свій погляд на момент обговорення цієї роботи, але в момент самої роботи ми надаємо ініціативу команді й робимо все можливе, що залежить від нас. У нас бували ситуації, коли начебто все йде гладко, але в результаті все виходить стерильно й не дуже цікаво.

- Аліна: Відразу на думку спадає кліп «Не для прессы». Ми дуже поважаємо Вітю Придувалова, працювали неодноразово, дуже талановитий режисер. У процесі роботи все здавалося настільки багатообіцяючим і цікавим у плані костюмів (стиліст Оля Навроцька придумала приголомшливі образи), візажу (Таня Харкова). Загалом, усе було шикарно продумано від і до, як і на зйомці все було добре. У результаті, коли ми побачили результат – це було зовсім не те, що ми очікували й хотіли. Більше того, ми були розчаровані, коли буквально за кілька днів побачили кліп, дуже схожий на наш. На жаль, до зйомок не були знайомі з цією роботою Келлі Роланд. У нас був невеликий шок. Це один із прикладів, коли спочатку все здається чудовим і добрим, а результат не виправдовує сподівань. Хоча всім нашим шанувальникам кліп сподобався.

- Аня: Наприклад, історія зі «Считалочкой», знімав Ігор Іванов. У перші дні, коли вийшов кліп, мене він чимось бентежив і викликав дискомфорт. Повірте, за певний час я знову його переглянула й подумала: «До речі, непоганий кліп». Навіть не обговорюю кліп Алана Бадоєва, де збігається абсолютно все. До речі, ми завжди є для Алана точкою відліку й навіть своєрідним стилістичним орієнтиром, тому що з нами він завжди знаходить своє нове обличчя. Це цікаво, тому що всі кліпи, зняті Бадоєвим, улюблені нами. А от кліп «Ты должен знать», який ми знімали з Філом Лі (молодий, талановитий режисер), став для нас роботою з емоціями, простором. Робота була зроблена дуже швидко, але результат перевершив наші очікування.
- Ви часто міняєте режисерів, не боїтеся ризикувати?

- Аліна: Ми не постійно змінюємо, проте впевнені, що з одним і тим же режисером постійно знімати не можна. Однаково є певний почерк, видно руку майстра. Наприклад, із Аланом Бадоєвим ми зняли 4 роботи, вони всі різні, хоча його стиль однозначно простежується. Завжди треба шукати щось нове, тим паче, вибираючи режисера, ми завжди приблизно знайомі з його творчістю.

- Які образи ніколи на себе не приміряєте?

- Аня: Спробувати можна абсолютно все. Один і той же образ на різних людях виглядатиме по-різному. Наприклад, беремо відкриту, агресивну сексуальність – на комусь це буде вульгарно, а на інших – знівелюється. В артистів узагалі не повинно бути жодних табу, хтось може кричати, наприклад, як Аліна, що я ніколи не знімуся в голій фотосесії. Я вважаю, що це неправильна постановка питання. Я знімуся у фотосесії «ню», якщо я зрозумію, що на цей момент мені це буде дуже необхідно. Якщо я захочу показати своє тіло красиво з цим фотографом, у цьому проекті, я не скажу «Ні». Я відкрита для всього абсолютно. Вважаю, що дует «Алібі» на даний момент досягнув того ступеня зрілості, наповненості, контенту внутрішнього, ментального, морального. У нас величезна кількість інтелігентних, розумних, думаючих шанувальників. Ми хочемо в цьому ключі розвивати і себе, і їх. У цьому плані я не бачу причин себе обмежувати, якщо робити це грамотно, з розумом і з почуттям власної гідності. Великі люди ніколи не боялися видаватися смішними, безглуздими, тому що вони вміли піднести це красиво.

- Аліно, як відомо, в тебе є непоганий акторський досвід. Якщо надійде цікава пропозиція, зможеш відсунути творчість на другий план?

- Аліна: Чесно кажучи, сподіваюся, що зможу поєднати. В принципі, досі мені це вдавалося. Я дуже сподіваюся, що робота над фільмом, у якому я знімаюся, цього року продовжиться. Це довгожданий момент для мене, надалі теж сподіваюся на цікаві пропозиції й цікаві ролі, тому що для мене це близько. Думаю, розв’язуватиму проблеми в міру їх надходження. Якщо ж зйомки займатимуть увесь мій час і доведеться їхати в кіноекспедицію на 3-6 місяців, тоді я все детально зважуватиму. Багато чого залежатиме від того, який режисер, яка роль, яке кіно.

- Є бажання отримати якусь цікаву, незвичайну спеціальність?

- Аня: На сьогоднішній момент є бажання викладати, оскільки ми з Аліною дипломовані режисери, орієнтовані на викладання. Нам уже надходили пропозиції проводити семінари, просто не могли знайти для цього часу, але є база і знання, якими хочеться поділитися. Думаю, ми до цього ще дійдемо обов'язково, тим паче, в нас батьки – педагоги. Я взагалі отримую величезний кайф і адреналін, задоволення перед величезною аудиторією. Ораторське начало в мені є, і це треба використовувати.

E-motion висловлює подяку ресторану «Марокана» за допомогу в проведенні інтерв'ю.