Петро Яценко. Бесіди про повернення.

Ми вже писали про роман Петра Яценка “Повернення придурків”, а тепер представляємо вам автора. Не будемо втрачати дорогоцінний час і одразу - до діла. Тобто до розмови. “Повернення придурків” — це

Ми вже писали про роман Петра Яценка “Повернення придурків”, а тепер представляємо вам автора. Не будемо втрачати дорогоцінний час і одразу - до діла. Тобто до розмови.
“Повернення придурків” — це перша і єдина Ваша книжка?
— Перша книжка вийшла 2002 року в Харкові. Там проводився літературний конкурс, лауреатом став мій роман “Йогуртовий бог”. У “Четверзі” добрий Іздрик надрукував був мої оповідання, а в останньому, 23 числі “Часопису текстів і візії” — “Мар’яну”. Це повість.
Як були написані “Придурки”?
— Після “Йогуртового бога” я писав новий текст, аж раптом зрозумів, що маю в собі щось значно цікавіше (мені так здавалось). Наче той попередній текст був чимось на кшталт покришки на банці з варенням, і я її відкрив.
Коли “Придурки” були написані, Ви одразу понесли їх до видавництва? Вперше вони були надруковані у “Четверзі” Іздрика?
— Так, знову ж, в Іздрика... До речі, щодо втрат нотатників, — спочатку я приніс Юркові “Йогуртового бога”, і навіть узяв з нього розписку (!) про отримання, але це не допомогло — Іздрик невдовзі роман загубив. Але повівся дуже шляхетно — роздрукував мені текст заново і сказав, що тепер не може його не надрукувати в “Четверзі”. Проте згодом всі права на “Йогуртового бога” забрало видавництво. Як “компенсацію” я приніс першу частину “Придурків”. Її зараз можна прочитати в Інтернеті. Потім Юрко запропонував видати книгу в серії “Бібліотека журналу «Четвер»”.
Чому обрали саме таку назву? Чому саме “Повернення...”? Адже складається враження, що це сіквел, але ж роман не має пріквелу.
— Лінь було писати першу частину, я відразу написав другу... А коли серйозно, той, хто читав книгу, все зрозуміє. За означенням, придурки існують вічно. Вони не щезають і виникають, а йдуть і повертаються. Це такий циклічний процес. Як пише С. Д. Фоер: “Той, хто колись пішов, рано чи пізно повертається”. Або, якщо вам близький Пєлєвін, то в нього теж можна знайти сентенції про “вічне неповернення”. Це я так докладно намагаюся тепер пояснити. Але коли давав назву, то почувався як Бог: написав це, відчув, що воно добре, і писав далі.
Наскільки Вам особисто близькі головні герої?
— Хай там що говорять письменники, але в тому, про що вони пишуть, завше є добрий шмат себе. Це як волосина куховарки в казанку із борщем. Якщо ти побачив у своїй душі монстра — поспілкуйся з ним. Можливо, він розкаже тобі про любов. Коли ти програміст, поговори із собою — і ти напишеш добру дитячу казку. Я знайшов у собі придурка, а далі все було легко.
Читаючи роман, здається, що авторів було двоє. Як відчувається присутність двох авторів — Ільфа і Петрова — у “Дванадцяти стільцях” і “Золотому теляті”.
— Можливо, це говорить моє друге “я”. Або друге “я” з третім “я”... Я, щоправда, цього не дуже й помічаю.
Фінал “Повернення...” викликав досить палкі суперечки, навіть у невеликому колективі “e-Motion”. Чому фінал саме такий?
— Гадаю, так я звільнив їх від читацької уваги. Не треба переживати, не треба “молотком по серцю” — як пишуть на вашому форумі. Просто так сталося: нам треба відпустити їх, вони дуже про це просили.
Обкладинка повністю відповідає змісту книги (так нам здалося). Хто придумав такий дизайн?
— І знову Іздрик!.. Цього разу він мене обманув: обіцяв, що дозволить “втручатися у процес”. Але коли я побачив цю обкладинку роботи Головного Редактора і побачив вираз його обличчя, я зрозумів, що це як відібрати в мами дитину. Тож мій варіант лишився при мені.  
Такса Цербо дуже схожа на собаку із “Маски” із Джимом Керрі. Ця схожість була усвідомленою?
— Про стрічку чув, але не дивився, тож нічого не можу сказати.
І ще питання щодо тексту. Ви яскраво і детально описуєте місцевість, на якій відбуваються земні події. Вона існує насправді? Де це?
— Місцевість, безперечно, існує. Але я не знаю, де. Я ліпив її з реальних елементів, тому в мене немає підстав думати, що цього нема. Якби спробувати уявити, де б це все могло розташуватись на карті, я б обрав район Кам’янець-Подільський — Хотин.
Коли пишете, на що орієнтуєтеся? Маєте уявного читача, для котрого пишете свої твори?
— Намагаюсь писати передовсім для себе. Коли пишу для когось, то це вже будь-що, але не література. Писати для себе важко, так. Але коли мої тексти легко читати й іншим, значить, я це розумію насправді, і я це собі пояснив.
Хто за освітою, ким працюєте?
— Інженер з телекомунікацій. Працюю журналістом у львівському журналі “Ria”.
Про що ж пишете?
— Зокрема, рецензії на книжки.
Тоді скажіть, як людина, яка має багато читати різної літератури, які сучасні твори не подобаються, які важко сприймати? Зрозуміло, що не зовсім професійно казати “подобається — не подобається”, і все ж таки.
— Хронічно не можу прочитати нічого з Ірени Карпи. Я кілька разів змушував себе перетравити її текст (здається, це були “50 хв. трави”), — і “зісковзував” із нього вже після перших двох сторінок. Я читав статтю цієї дівчини в “Кореспонденті” — читається. Але її “література” — ні. Чому?..
А щодо Поваляєвої?
— Це вже опоетизована чорнуха. Місцями дуже навіть нічого. Видно, що людина щира принаймні із собою. Це така собі модерна прибиральниця із пірсинґом, плеєром у вухах, яка чистить каналізацію душі аркушами, видертими із томика власних поезій (я так кажу, бо нещодавно сам чистив у квартирі каналізацію). Інколи з тих труб вихлюпуються такі огидні стоки, а часом тече майже свята водичка. В цьому Поваляєва дуже подібна на Іздрика. Але це не моя література. 
Але ж Ваші придурки — це ті ж самі “поваляєвські” растамани, хіба ні?
— Річ у тім, що придурки могли б стати растаманами на деякий час, але растамани, на жаль, не можуть ані на мить стати придурками.
Як би Ви коротко охарактеризували своїх героїв?
— Придурки — це ті, кого вигнали з раю помилково. Це нащадки тих Адама та Єви, які не встигли скуштувати заборонений плід. На Землі вони не можуть відрізнити добро від зла. Ви завше знаєте, що є добром, а що лихом?.. Я ні, і тому я теж є придурком, а Мула плекає свій яблуневий сад.
Образ Дівчини досить специфічний, незвичний. Це конкретна особа? Чи це збірний образ?
— Дівчина придурків — це, швидше, почуття. Ми так і не дізнаємося, чи це була одна й та сама особа, чи різні жінки, які з’являлися на придурковому обійсті в різний час… Для мене це теж певна загадка. Дівчина виступає то як добра порадниця і миле створіння, то як зла користолюбна молода мегера. Але питання не в тім. Незважаючи ні на що, придурки не перестали її любити.
Неоднозначні враження викликає Продавець щасливих лотерейних білетів. Є його аналог у реальному світі?
— Образ продавця “зашифровано” у цих рядках:
Тут убито
продавця лотерейних квитків —
знак точний — папірці на вогкому газоні
перехожі зітруть з них сріблясту фольгу
і хто-небудь отримає пару мільйонів.
 
У “Поверненні...” порушено мовне питання. Наприклад, Бос і хроби розмовляють або російською мовою, або суржиком. Чому так?
— Великий Бос — бандит. Він досяг вершин, але він бандит. Зрештою, за прикладами не треба далеко ходити. Я був свідком, як україномовні хлопчаки, потрапляючи до львівських вуличних угруповань, переходили навіть не на суржик, а на чергування слова “б...дь” із агресивними російськими дієсловами. Звичайно, навряд чи вони б стали босами. З часів СРСР не заведено в злодійському світі використовувати українську. Не знаю навіть, добре це чи погано.
Мабуть, Ви читали нашу рецензію на “Повернення...”. Мабуть, із чимось Ви не згодні, щось здалося недоречним?
— Читав. Цікаво, що ви порівнюєте придурків з “Енеїдою” Котляревського. Мабуть, тому, що там зустрічаються елементи міфології. В рецензії іншого видання було написано, що “Придурки” не вкладаються в традиції “Енеїди”. Коли писав цей текст, я навіть не згадував про Котляревського.
Чому так?
— Не подобається мені “Енеїда”. Невже ніхто не помітив, як Котляревський витончено познущався з українців?.. Мабуть, помітили, і навзаєм познущалися — зробили класиком, основоположником і ввели до шкільної програми. 
Питання як журналісту, який пише про книжки. Писати рецензії на книжки, які справили величезне позитивне враження, важче, ніж на книжки, що залишили майже байдужим?
— Найважче відповідати на питання колег-журналістів... Катю, хто потім це довжелезне інтерв’ю буде читати?.. (повірте — будуть, ще й як, особливо чоловіки, крім того, можна його на шматки розрізати.— Прим. ред.).  
Ваша думка щодо негативних рецензій?
— Якщо твір “лежачий” — я його взагалі не чіпаю. Там же, де можна і треба покритикувати, я часом критикую. Загалом, намагаюся представити читачеві твір і надати перше ознайомче уявлення. Далі хай формує свою думку сам. Писати цікаву й довгу рецензію — досить важка робота, а в масовому журналі це не виплачується.
Ви маєте диплом інженера, зараз працюєте журналістом. Ким ще Ви працювали?
— Працював ще електромонтером в “Укртелекомі”. Багато вражень. Зараз дещо собі пописую на цю тему. Можливо, буде новий текст.
Яким він має бути за жанром? Про що він буде?
— Про те, як Бог любить робітничий клас, а робітничий клас — Бога. За жанром — не знаю. Я не прихильник “чистих” жанрів.
Чому Ви із усіх видів мистецтв обрали саме літературу? Це ж не такий уже прибутковий бізнес? І, мабуть, прихильників у музикантів значно більше, ніж у письменників?
— Так, неприбутковий. Але дуже пестить Ego. Я можу писати текст, обігрувати в ньому різні ситуації, переплавляти життя, будувати палацики, бавитись, кохатись, воювати, знову будувати, шукати і викидати це все у шухляду або стирати, або вивішувати в Інтернеті. А для музики я маю свій акордеон: ніяких підсилювачів, ритм-машинок і всякого бісового дротовиння... Теж егоїстично: пограв і поклав до валізи, і не треба їздити на гастролі.
Ви говорили під час нашої попередньої розмови, що Вам дуже цікавий стик соціум — релігія — людська психіка. Йдеться про те, як це “уживається” в людині, чи про взаємовпливи?
— Ідеться власне про “стик” — межовий стан, в якому часом виявляється, що того, із чим він межує, насправді немає. Є лише цей всеохопний стан. Там, зокрема, можна довго потішатися над так званим соціумом, релігією та “людською психікою”. Але цього стану важко досягти.
Книжки яких молодих українських авторів справили позитивне враження?
— Сподобалось “Поклоніння ящірці” Дереша. Поезії Галі Крук. Я впевнений, що існують іще вартісні молоді автори, про яких я не знаю.
Фільми?
— “Невловимий” із Софі Марсо та Іваном Атталем справив позитивне враження швидше не як фільм, а як чарівна невправність режисера у стосунках із кіноринком.
Музика? 
— Останній альбом “Таліти Кум”, музика карельських фольк-рокових груп, гітарист Al Di Meola, Плач Єремії, Брегович, VV, твори Майкла Наймана, шведська Garmarna та ін.
Кого вважаєте найперспективнішими авторами?
Дереш, Жадан, Таня Малярчук (одна з кращих сучасних письменниць, тьху-тьху), Софія Андрухович, Наталка Сняданко.
Питання щодо перспектив української літератури. На Вашу думку, чому сучасна вітчизняна література залишається ніби в тіні? Що заважає її популяризації?
— Вітчизняний видавець має примітивний рефлекс: хапнути права на твір, бажано безоплатно. Потім він плювати хотів на автора. Видавець кілька років продає смішний наклад у 1–2 тисячі і ревно слідкує, щоб, не дай Боже, твір не з’явився ще де-небудь. Часом розповсюджує якісь нашвидко склепані анотації в Інтернеті. Інколи відсилає книжки до редакцій на рецензію. А хто захоче купувати те, що він не читав?.. А хто хоче працювати рік-два над книгою не за гріш?.. Читачі, як риби, реагують на якісь великі рухи у воді, на розголос. А наш видавець зазвичай користає з уже готового автора — його твору, особистості, ситуативної “розкрутки” — і живе у своєму болотці. Український видавець не любить свого автора, а з нього користає. І від цього зле не тільки авторові, а й видавцеві. А читач читає російських авторів.
На Заході та й в Росії спостерігається тенденція відходу від авангарду, постмодернізму. Натомість сильні позиції завойовує реалістичний роман. Причому високо оцінюється критикою, адже ці твори серйозні, інтелектуальні, певною мірою, елітарні.
—Яскравий приклад: роман Шишкіна “Венерін волос”, не перенасичений новими літературними “фічами”, ніби-то обов’язкових для інтелектуальних творів, отримав дуже високу оцінку критики. Настільки високу, що міг не отримати премії “Національний бестселер”, адже він не входить у звичне розуміння формату бестселера. Але найбільше здивували читачі. “Венерін волос” став справжнім бестселером. Як казав сам Шишкін, визнання його роману бестселером — це комплімент читачеві.
Так от нарешті я підійшла до одразу двох питань:
1. На Вашу думку, чи складеться така сама ситуація і з українською літературою, коли простіші за формою, реалістичні тексти отримуватимуть високі оцінки нашої критики?
2. Чи можна сказати, що пересічний читач уже цікавиться сучасною серйозною літературою?
1. Це залежить від рівня критики, а він наразі незмінний. Хоча я відчуваю поштовхи нових немовлят.
2. Я не можу знати, чи він цікавиться зараз “сучасною серйозною літературою”, але підозрюю, що хороша література, якою б вона не була, знайде свого читача завжди.
Я уже ставила питання про книги, які Вам подобаються, але в контексті української літератури. А тепер те саме питання, але в контексті світової літератури.
— Останнє, що читав, — Джонатан Сафран Фоер “Все ясно”. Талановита книга, але автор убив її ще на початку, і це видно наприкінці. Полька Ольга Токарчук “Правік та інші часи” — теж рекомендую. “Маргаритко, моя квітко” Крістіне Нестлінґер, Алексис Ківі “Семеро братів” — останнє на любителя, щоправда. Дуже життєствердні книги під брендом “Раджніш Ошо”, але це вже езотерика, так само, як і хитрун-Кастанеда. Коран хотів би перечитати ще раз, цікаве враження в мене від “Походження сім’ї, приватної власності та держави” Фрідріха Енгельса. Це дуже публіцистичний твір, можна його сміливо читати й не лякатися.
У який час перемістилися б, якщо б нарешті винайшли Машину часу і дали Вам нею скористатися, куди б поїхали?
— У момент творення.
Що бажаєте собі на Новий Рік?
— Снігу.
Бесіду вела Катерина Гічан

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Поділися в соціальних мережах

Теги

Читай також


Новини партнерів


Коментарі

символів 999

Новини партнерів

Новини tochka.net

Новини партнерів

Loading...

Ще на tochka.net