Катя Бужинська: Передаю гостинці коню Софії Ротару

Катя зараз намагається поєднувати тренування з виступами на сцені та вихованням дитини. Треба визнати, це їй дуже добре вдається.

- Як довго ви катаєтеся на конях?

- Професійно та регулярно я почала займатися зовсім недавно. А любов до коней у мене з дитинства. Була на кількох змаганнях із конкуру та виїздки в Чехії. І збирала різну літературу, листівки, футболки, магніти, кепки. У мене є невелика колекція речей із зображенням коней.

- Звідки з'явилося таке захоплююче заняття?

- Мені ці тварини подобаються з самого дитинства – їхні велич, краса, благородність. Це дуже розумні тварини, в них дуже розвинена інтуїція, пам'ять. Але в дитинстві в мене не було можливості спілкуватися з ними часто, я могла їх бачити лише у фільмах і казках. Я зрозуміла зараз, що хочу займатися, хочу вміти добре їздити і, може, невдовзі навіть куплю собі власного коня. Зараз я намагаюся займатися їздою верхи не менше двох разів на тиждень, по годині-півтори.

- Скільки коштує таке недешеве задоволення – кататися на конях?

- Насправді це не так дорого, як здається. Я думаю, що найближчим часом я зможу орендувати Пловдія, і це буде кінь, на якому їздитиму лише я. Це молодий жеребець, йому лише 5 років. Він мене впізнає, і в якомусь сенсі ми навіть друзі. У коней дуже хороша пам'ять. Мій кінь не лише мене впізнає, він завжди мене чекає та радіє, коли я до нього приїжджаю, особливо з гостинцями. Після тренування я намагаюся завжди залишитися поспілкуватися з конем, годую його, вичісую, іноді вчуся його мити, загалом, налагоджую контакт.

- Чим годуєте?

- Переважно яблуками, морквою, цукром. Іноді даю йому овес зі стайні. Але в стайні він не сам, там багато коней, і всі просять їх погодувати – і копитом б’ють, і іржуть, тому я намагаюся ділити на всіх, і хоч би по парі яблучок кожному дати. Цікаво те, що сусідом мого коня в стайні є кінь Софії Ротару, на якому займається її внучка, і коли я годую Пловдія, безперечно, гостинці перепадають і її коневі.

- Із ким ви зазвичай катаєтеся, чи є у вас тренер?

- Так, це Наташа Захарченко. Вона струнка білявка, дуже працьовита, цілеспрямована, ми з нею багато в чому схожі. На тренуваннях вона мене не щадить, забуває, що я артистка, і я їй за це вдячна, бо тільки так можна досягти результату. Як правило, на тренування треба приїжджати самій, щоб нічого не відволікало. У цьому клубі також займається моя дитина, але вона поки що катається на поні Лулу.

- Ви ніколи не ставили на перемогу коня в перегонах?

- Ні, але одного разу, відпочиваючи у Швейцарії, я познайомилася з жінкою, якій уже під 90, з російських аристократів, вона мені розповіла, що вона на цьому заробляє дуже непогані гроші. Якщо я почну на цьому знатися, то, може, й братиму участь. Вона грає щотижня.

- Хто з ваших відомих подруг ще захоплюється кіньми, знаєте?

- Багато моїх подруг хочуть, але, на жаль, не знаходять часу.

- Не хотіли б серйозно брати участь у змаганнях і представляти країну не лише на сцені, а й на таких змаганнях?

- Ні, я співачка. Цим спортом я займаюся для задоволення. Щоб бути в цьому спорті професіоналом, мені треба було тренуватися з самого дитинства.

- Не доводилося падати? Не було серйозних забиттів?

- Одного разу я каталася на чужому коні, мій Пловдій трохи прихворів, а чужий кінь виявився дуже норовливим, і навіть намагалася мене скинути. Слава Богу, я була в касці, втрималася, а цей кінь мало не в свічку став, було дуже страшно. Якийсь час у мене навіть був страх до катання верхи, але щойно я його переборола і сіла на Пловдія, він пішов. І я знову повірила, що кінь – це друг.

Катю по праву можна назвати дуже сміливою дівчиною. Адже в нашій країні дуже мало публічних людей професійно катаються верхи.