Нещодавно в Києві відкрилася виставка одного з найяскравіших сучасних українських художників Іллі Чичкана. Його роботи як завжди викликали безліч суперечок і критики. Деякі навіть відкрито звинувачували Чичкана в плагіаті. E-motion вирішив дізнатися безпосередньо у художника, як він ставиться до критики в цілому і до таких звинувачень зокрема.
– Ілля, по-перше, скажіть, ви самі задоволені виставкою?
– Якщо чесно, після Венеції це, напевно, найцікавіший мій проект. Я вкотре переконався, що робота з простором дуже важлива. У Венеції, по суті, все ґрунтувалося саме на цьому. І в Києві я теж намагався зробити акцент на просторі.
– Але деякі критики рознесли вашу виставку в пух і прах. Ви читали якісь відгуки щодо цього?
– У мене така життєва позиція, або, якщо хочете, концепція – не засмічувати свідомість. Я навіть у Facebook досі не зареєструвався, оскільки вважаю, що це відведе мене кудись у інший бік. Тому я роблю все на свій розсуд і не надто звертаю увагу на різні коментарі.
– Тобто вам не важливо, чи сподобається людям ваша виставка?
– Важливо, але це не має подобатися всім. Кому потрібно мистецтво, яке всім до душі? Як можна щось робити і при цьому не викликати суперечок, певних питань? Навпаки, чим більше конфліктів, тим цікавіше. Тому й критика повинна бути обов'язково. В іншому випадку, не було б жодного сенсу в мистецтві.
– Чи багато ваших друзів можуть щиро сказати вам: «Ілля, твоя виставка – лайно»?
– Ті люди, яких я справді називаю друзями, можуть спокійно мені сказати, що мої картини – лайно. І вони знають, що я не ображуся, оскільки розумію, що не створюю досконале мистецтво – я лише в пошуку. Тому мої експерименти (так само як і екскременти) виставляються на загальний огляд і обговорення.
– До речі, про екскременти. Вас відкрито звинуватили в плагіаті роботи П'єро Мандзоні «Artist shit».
– Так, я чув. Поясню. Один з арт-журналів попросив мене зробити рімейк на якогось відомо автора (вони робили такий проект з відомими українськими художниками). Я сказав, що робитиму рімейк на роботу П'єро Мандзоні «Artist shit». Вони з задоволенням погодилися. І я, власне, зробив точну копію роботи Мандзоні. Єдине, що нагидив трохи більше, ніж 30 грам – ми все-таки нація плодовитіша, ніж італійці. От і все. Це був відвертий і зрозумілий римейк. І люди, які потім звинувачували мене в плагіаті, мені здається, дещо нерозумні. Оскільки все-таки потрібно було покопирсатися й зрозуміти, у чому суть. Це не плагіат – це робота Мандзоні. Але лайно моє (сміється).
– Ви не ображалися, коли вас називали плагіатчиком?
– Ні, не ображався. Знаєте, я дуже люблю музику, зокрема гурт Fatboy Slim. І мені подобається, як вони роблять ремікси. Тим самим вони показують старе по-новому. І ніхто не називає це плагіатом: це композиція певного виконавця, просто в ремікси Fatboy Slim. Також і я у своїй виставці саме хотів нагадати людям про давно забуте старе.
– Кажуть, Мандзоні продавав своє лайно за 30 грамів золота. А ви своє за скільки продали?
– Ще не продав. Та й навряд чи його хтось купить. Тим більше воно мені дороге як пам'ять.
– Виходить, ніхто не хоче купувати гівно Чичкана?
– Так, ніхто не хоче купувати моє гімно (сміється). Люди, напевно, ще не доросли до цього.
Дивіться фотофакт: Відкриття виставки Іллі Чичкана DER'MO & ZOLOTO.
Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!
Коментарі (1)