Юрій Покальчук. Із ким асоціюється Україна за кордоном?

— Ну, тепер уже асоціюється. В першу чергу, з Ющенком і Тимошенко.

Ну, а до помаранчевої революції?

— Тільки із Кличками і Шевченком. Я досить багато жив у Франції, писав статті до французької газети Liberación. І писав про Україну також.

Але треба зрозуміти таку річ. Англія, Франція, Іспанія — це колишні імперії. І англійські королівські династії були досить близько поріднені з російськими. Це по-перше. По-друге, російська аристократія з великими грішми після Жовтневої революції куди направилася? У Францію, Америку і так далі. І перед Другою світовою війною в цих країнах були величезні і досить впливові осередки українсько-російської культури. Тому за кордоном виникають асоціації із росіянами, навіть коли йдеться про українців.

А помаранчева революція дозволила подивитися на Україну не крізь призму Росії. За кордоном вийшло чотири романи про ці події. У мене наразі  на столі лежить детективний  роман “Вбити Ющенка” такого серійного французького письменника, як усі ті донцови, марініни, але головне те, що роман пішов — на нього був попит. Інші три книжки були набагато кращі, професійніші, позитивніші.

У впливових газетах (Figaro, Le Monde) з’являються статті та інтерв’ю з Юлією Тимошенко. Абсолютно об’єктивні та виважені коментарі подаються. Юлія Володимирівна, як завжди, точна, красива, елегантна, спокійна. У журналі Elle — теж стаття про Юлію Тимошенко. До речі, у рейтингу найвпливовіших жінок вона на третьому місці. На першому — Кондоліза Райс, на другому — віце-прем’єрка Китаю.

Юлія Тимошенко — феноменальна жінка. Можна по-різному до неї ставитися як до політика та урядовця, але жінка вона незвичайна.

— Так. Вона абсолютно феноменальна жінка. І Ющенко, треба сказати, теж гарно показав себе. Скрізь були відгуки позитивні. У Франції дійсно пішла мода на зачіски а’ля Юля — коса, заплетена наче соняшник. Вона підкорила Європу манерами, стилем, жіночністю. Я повернувся із Парижа позавчора, тому кажу, що там було, що я бачив.

Я колись писав статтю у Франції “Люди із невидимої країни”. Тобто я сам — з невидимої країни. А зараз Україна стала видимою.

Коли ми розмовляли з Іздриком, то він казав, що для успіху вітчизняної літератури в Україні потрібна реакція Заходу. Треба, щоб там нами зацікавилися — нема пророку у своїй вітчизні. На Вашу думку, це слушно? Так мало б бути і буде?

— На жаль, це в певному сенсі правда. Але не зовсім.

Як Ви гадаєте, в який спосіб має популяризуватися українська книжка? Звісно, купують нашу літературу, деякі твори називають бестселерами. Наприклад, той же “Культ” Дереша названий був бестселером, але накладом у 3 тисячі.

— Дереш узагалі не може бути бестселером, тому що він пише тільки для молоді. Він — не масовий.

Особисто я свідомо йшов на деяку белітризацію й епатажність, тому що я люблю читати книжки, які захоплюють. Крім того, я маю закласти свою серйозну думку, і зробити такий твір, який буде читатися “на ура”. Це тепер можу сказати, що мої книжки розходяться дуже добре, але коли починав — могло бути інакше. У Харкові навіть, у традиційно російськомовному регіоні, мої твори користуються високим попитом.

Зрозуміло, що перед цим я читав уривки і по радіо, і по телебаченню, але ж який ефект!

Ну, надрукують Іздрика або мене на Заході — і що? Нас будуть знати? Це буде впливати на пересічного читача? Думаю, ні. На пересічного читача впливає конкретна, реальна книга. І ще один момент: державна установка на дистрибуцію української літератури.

Із наших письменників добре продається за кордоном Андрій Курков. Але він пише російською, і в нього є можливість перекладати твори англійською.

— Курков, дійсно, окремо. Я його дуже шаную як людину, він дуже своєрідний, цікавий чоловік. Але він непоказовий у цьому плані письменник, до того ж він пише російською мовою.

— У регіонах, особливо в південно-східних, немає в магазинах достатньої кількості (а іноді — взагалі немає) українських книжок. Сьогодні бракує державної політики в галузі дистрибуції. І закрити до дідька Петрівку (київський книжковий ринок. — Прим. ред.). Ми бачимо там тільки спекуляцію книжками. Петрівка — це абсурд, у світі такого не може і не має бути. Повинні бути тільки  книжкові магазини. А у нас навпаки: закривають книжкові магазини і ставлять на їх місці зали з гральними автоматами або кіоски із відеокасетами, причому часто з касетами із порнографією. Українська література має підтримуватися державою і продаватися. Думаю, зараз ми маємо непогані шанси вивести наше книговидання із кризи.

Розмовляла з Юрієм Покальчуком Катерина Гічан