Віталій Шинкар “Jazz (вініл)”

Колекцію джазових платівок я не віддам, не продам. Ні плити звичайні, ба більше платинові, ні в доброму стані, ні геть задряпані, бо в кожній з них я ніби присутній сам.   Мій програвач

17 жовтня 2005, 15:19
Колекцію джазових платівок
я не віддам, не продам.
Ні плити звичайні, ба більше платинові,
ні в доброму стані, ні геть задряпані,
бо в кожній з них я ніби присутній сам.
 
Мій програвач накрився шість років тому,
а людство собі перейшло на стандарти нові.
Вініловий скарб тепер не потрібен нікому,
всюди панують CD, MP3, DVD.
 
Колекція джазових плит – колись добрий тон.
Мистецькі вечірки, декольтовані сукні…
Щоправда, все тільки у “них”, бо для “нас” це був сон,
який уникав хрущовок прокурені кухні.
 
У нас були лише музика та вокал,
однак серце з тілом тремтіли від почуття драйву.
Без смокінгів, суконь, шампани в бокалі
ми також мали свій шмат життєвого кайфу.
 
Вініловий мотлох – відрада в години депресій,
бо милуючись ним, наче якийсь фетишист,
я чую чудово як Генрі Міллер з оркестром
з-понад хмар мені грають переможно веселий твіст.
 
Вінілових джазових платівок все-таки шкода.
На конверті біг-бенд Бені Гудмена та Пегі Лі –
здається, що це була не найгірша мода,
коли їхні треки летіли по всій землі. 

Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!


Коментарі

символів 999

Новини партнерів

Loading...