Roadrunner United — триб’ют самим собі

Американський лейбл Roadrunner Records відомий світові як один з найпотужніших видавців важкої музики. Під крилом цього монстра знайшли прихисток такі ключові металеві групи, як Sepultura, Slipknot,

Американський лейбл Roadrunner Records відомий світові як один з найпотужніших видавців важкої музики. Під крилом цього монстра знайшли прихисток такі ключові металеві групи, як Sepultura, Slipknot, Machine Head, Soulfly, Ill Niño, Cradle of Filth, Biohazard та десятки інших. Такий собі дитсадок для “важких” підлітків. Так-от, на початку жовтня Roadrunner видав збірник, який став чи не найбажанішим альбомом у колекції будь-якого поціновувача важкої музики — RoadrunnerUnited: TheAll-StarsSession. Тобто, найкращі “вихованці” лейблу зібралися докупи, щоб продемонструвати свої можливості перед “педколективом” і засвітити свій “садочок” перед іншими “дошкільними установами району”.
 
Батьками компіляції стали Joey Jordison (ударник Slipknot), Matt Heafy (вокаліст/гітарист Trivium), Dino Cazares (гітарист Fear Factory) та Robert Flynn (вокаліст/гітарист Machine Head). Такі-собі “вундеркіди”, які виступили в ролі продюсерів проекту. Розповідати про них можна довго, зрештою, самі можете прочитати в будь-якій роковій енциклопедії. Єдиним новим ім’ям з перелічених є Matt Heafy — 19-річний (!) фронтмен метал-корової групи Trivium. Саме пісня з його участю, The End, написана спільно з Діно Казаресом (гітаристом Machine Head), є, на мою думку, найвдалішою і найсвіжішою з усього збірника.
 
Кожен трек награно іншим складом музикантів (а це — близько 60 учасників відомих гуртів, згаданих вище, а також Type O’Negative, Chimaira, Opeth, Glassjaw та інші), однак синтез їхніх ідей не привів до виникнення нового стилю чи прориву в рок-музиці. Авторам було не до творчих експериментів. Та й, зрештою, оскільки всі виросли “в одній пісочниці”, то звідки візьметься щось інше, ніж кор, дез, блек, нью, готика чи пауер (додайте до кожного з цих термінів слово “метал”, і отримайте формулу Roadrunner Records)?
 
Незважаючи на стильову неоднорідність, альбом спродюсовано (читай “підігнано”) під єдиний формат лейблу, тож усі 18 пісень утворюють нерозривну ланку, під час прослуховування якої фани металу не матимуть змоги перепочити: тотальна тротилова м’ясорубка вкупі з цікавістю “що буде далі” примушують прослухати диск від початку до кінця без перерви на обід.
 
А з незаанґажованої металом точки зору можна ствердити (з цього моменту можете починати закидувати мене камінням), що Roadrunner переживає не найкращі часи, порівняно з 90-ми, коли важка музика користувалась більшим попитом, і більшість вихованців лейблу були на вершині популярності. Тож такий крок був необхідним як повітря, і альбом таки досягне платинового статусу (питання лише в тому, скільки разів). А глобальність, в контексті розвитку важкої музики, покаже Його Величність Час. А наразі, батькам проекту — “Слава!”, музикантам — “Ура!”, маркетинговому відділу — премію, а нам із вами — чергову цікавинку до домашньої фонотеки.
 
 
Юрко Козій

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Поділися в соціальних мережах

Теги

Читай також


Новини партнерів


Коментарі

символів 999

Новини партнерів

Новини tochka.net

Новини партнерів

Loading...

Ще на tochka.net