“Горгішелі”, які вони є

На форумах музичних сайтів ведуться довгі суперечки з приводу того, український це гурт чи грузинський.

А тим часом український гурт із грузинським корінням “Горгішелі” працює над своєю дебютною платівкою. Для цього вони навіть планують дещо зменшити інтенсивність виступів. Зараз повністю готові шість пісень, що вже є доброю половиною альбому, на який вкупі планується записати 12 треків. До альбому ввійдуть лише кілька старих пісень гурту, а основну частину складатимуть нові доробки “Горгішелі”, що з'явилися, коли в колектив прийшов відомий та поважний музика Олег “Джон” Сук — учасник легендарного “Мертвого Півня”. Попри те, що матеріал ще не є повністю записаний, робоча назва до альбому вже затверджена. Платівка називатиметься “Аморе”, за однойменною піснею. На цю ж пісню найближчим часом планується відзняти кліп.

Але ж, незважаючи на активну роботу над платівкою, виступи таки будуть. Серед найближчих концертних планів у “Горгішелі” візит до Польщі та Чехії на початку грудня та невеличкий тур по київським клубам.

Ті, хто вже чув чарівні голоси сестер Тамари й Етери Горгішелі, будуть чекати.

Спочатку вони були “Чорним вереснем”, потім перетворилися на гурт “Горгішелі” і стали лауреатом одного з найпопулярніших в Україні молодіжних конкурсів “Перлини сезону”.

Звісно, щоб зрозуміти, хто такі Горгішелі, треба їх почути. Але тим, хто не чув, гадаю, не завадить дізнатися, якими були їхні думки й наміри після повернення із Запоріжжя,одразу після “Перлин”.

— Насправді ідея взяти участь у “Перлинах сезону” виникла в нас досить пізно, буквально за кілька тижнів до початку конкурсу. Нині доволі активно працюємо над новою програмою, яку запропонуємо львів’янам восени, — тому не дуже замислювалися над участю в якихось фестивалях чи конкурсах. Один із організаторів “Перлин”, Дмитро Ципердюк, прослухав наш матеріал і дійшов висновку, що можемо виступити в конкурсній програмі. Щоправда, місця для нас у рок-номінації вже не виявилося.

— Та все ж, якби довелося — за кого з учасників “Перлин” голосували б ви?

— За саму атмосферу конкурсу, напевно. Адже вже їздили на “Перлини сезону” в 1998 році, можемо порівняти і стверджувати, що за цей час фестиваль дуже виріс і змінився на краще. Великим позитивом є й пряма трансляція, те, що вони дають дуже великий шанс молодим виконавцям показати себе.

— Тобто існує реальна можливість поїхати на конкурс і перемогти? Всупереч усім розмовам про наперед вирішені результати, про надання переваги столичним виконавцям тощо?

— Так, тепер можемо з власного досвіду стверджувати, що така можливість існує. Хоча ніколи не треба зважати на те, об’єктивний конкурс чи ні — потрібно брати в ньому участь. Фестивалі, конкурси завжди додають ентузіазму, змушують працювати краще, серйозніше. Ми колись більше їздили на фестивалі, потім сконцентрувалися на студійній роботі, а тепер знову подумуємо “поганяти” по різних конкурсах — це все-таки дуже корисно та результативно.

— Наскільки відповідають дійсності оповідки про “залаштункові інтриги” на музичних конкурсах?

— Ми зовсім не відчували їх у Запоріжжі, радше навпаки — нас дуже підтримали і звукорежисери, і публіка.

— Виявляється, про “Горгішелі” в Запоріжжі знають... Тобто місцеві FM-станції крутять декілька пісень “Чорного вересня”, наприклад, “Стрибай”. І коли слухачам пояснили, хто перед ними виступає, — вітали дуже добре. А ми думали, що в тих степах нас узагалі не чули (сміються).

— А що змінилося за цей час у самій групі? Адже в 1998-му на “Перлини” їздив ще зовсім молодий “Чорний вересень”, який існував заледве рік. У 2004-му премію здобула група “Горгішелі”... Чи суттєвою є для вас зміна назви?

— Так, фактично зі зміною назви в житті групи розпочався новий період. Адже змінилася не лише назва — частково змінилася і команда, і, здається, навіть спосіб мислення. З нами виступав відомий львівський бас-гітарист Олег “Джон” Сук. Ті, хто дивились трансляцію “Перлин”, мабуть, здивувалися, побачивши його за клавішними. Але навіть сам Джон дійшов висновку, що це аж ніяк не гірший за бас-гітару інструмент. Окрім того, він допоміг нам у створенні нових пісень, у виконанні давніх, змусив ретельніше працювати буквально над кожним тактом. Завдяки йому ми переосмислили в музиці дуже багато речей.

— Це дасться взнаки й у вашій новій програмі, яку готуєте на осінь?

— Думаємо, що так, хоча не маємо звички надто багато розповідати про свої плани. Дамо восени у Львові один-два концерти — тоді й побачите.

— Художники в Давньому Китаї змінювали ім’я та місце проживання, сягнувши певного рівня та слави. Таким чином намагалися довести собі, що здатні ще раз почати все “з нуля” і завдяки таланту стати відомими. Схожа ситуація склалась і з “Чорним вереснем” — здобувши певну популярність, він раптом зник зі сцени, натомість з’явилися “Горгішелі”. Не боїтеся втратити своїх шанувальників?

— Це не виглядає аж надто загрозливо. Судіть самі: “Чорний вересень” здобував публіку кілька років, а “Горгішелі” — кілька місяців. Звичайно, спочатку багато хто дивувався — куди ж ми поділися, але тепер більшість уже знає про зміни, які стались і з назвою, і з самою групою.

— Ви вважаєте себе групою “клубного” характеру чи готові виступати й на великій сцені?

— Передусім ми, звичайно ж, виступаємо в клубах, але однаково вільно почуваємо себе й перед великою аудиторією, навіть на стадіоні. Це трохи скидається на ситуацію, що виникла під час “Перлин”: “Горгішелі” могла виступати і в поп-номінації, і в рок-номінації...

— Яка ж із ваших композицій є найбільш “роковою”, а яка відповідає уявленням про “поп”?

— Власне, обидві були представлені на “Перлинах”: “Пташка” — в рок-стилі, “Баю-бай” — більш попсова...

— Що займає час “Горгішелі”, окрім участі в однойменній групі?

— Насправді нам хотілося б із самого ранку приходити в студію та працювати над своєю музикою. Але, на жаль, так не складається: доводиться приділяти увагу й багатьом іншим справам, наприклад, навчанню (Тамара студіює акторську майстерність, а Етері — журналістику в ЛНУ).

— Чи готові “Горгішелі” нарешті записати альбом?

— У нас достатньо матеріалу, проте хотілося б зробити справді якісну продукцію. Тому, якщо надумаємо випустити свій компакт-диск, то оберемо для роботи лише одну студію в Києві. Не хотілося б потрапляти в ситуацію, притаманну багатьом українським, навіть дуже добрим групам — вони випускають у світ напівсирий матеріал через відсутність належного запису.

— Хто ж здатний випускати в Україні “якісний продукт”?

— На нашу думку, це роблять “Океан Ельзи” і “ВВ”, “Тартак” і “Скрябін”...

— Свої гастрольні маршрути більше плануєте в західному чи східному напрямку?

— Мабуть, таки в східному. Після виступу в Запоріжжі зрозуміли, що дуже мало знаємо Східну Україну — і там, відповідно, мало знають нас. Тому хотіли б частіше виступати на Сході. Захід нас якось приваблює менше, хоча тривали розмови про виступи в Польщі.

— Вам ніколи не спадало на думку, керуючись і назвою “Горгішелі”, і вашим походженням, заповнити ще одну нішу в музиці етно, вводячи до неї не лише українські, але й грузинські елементи?

— Так, такі ідеї в нас були. Можливо, навіть незабаром реалізуємо їх. Але не дуже полюбляємо говорити про майбутнє...

— Хто з вас відповідальний за тексти пісень “Горгішелі”, а хто — за музику?

— Автором слів здебільшого виступає Тамара, деколи — Етері, а от музику складаємо найчастіше разом, тоді аранжуємо, змінюємо разом з іншими учасниками групи.

— Сценічний імідж також створюєте собі самі?

— Чимало цікавих ідей нам підказала львівська художниця Наталка Шимін. Це саме вона порадила внести окремі акценти до одягу, в якому ми виступали. Чомусь досі побутує думка, що співачки обов’язково повинні виступати всіма частинами свого тіла, максимально демонструючи і те, що спереду, і те, що ззаду... Ми ж вважаємо, що на сцені треба демонструвати голос, а не частини тіла.

Лариса Мальцева

За матеріалами http://news.ce.lviv.ua/