Тарас Прохасько “Лексикон таємних знань”

Якби Галичина стала незалежним державним утворенням, то Тарас Прохасько цілком би міг стати одним із найбільш значущих національних письменників. Проте, на щастя, сепаратистські настрої до літератури

22 листопада 2005, 09:58

Якби Галичина стала незалежним державним утворенням, то Тарас Прохасько цілком би міг стати одним із найбільш значущих національних письменників. Проте, на щастя, сепаратистські настрої до літератури мають посередній стосунок, тож найліпше буде означити Тараса як важливу дійову особу процесу творення сучасної постмодерної української літератури.

Для Прохаська, передусім, велику роль відіграє індивідуальний стиль — “автора” в творах буває інколи аж занадто багато. Зауважимо, що йдеться зовсім не про “літературний образ автора”, а власне про ту людину, яка цей текст пише. У “Лексиконі таємних знань” можемо розгледіти Тараса як надзвичайного інтелектуала, філософа-еколога, що за будь-яких умов “лишається ботаніком у душі”. Термінологічний апарат Прохаська, що містить його проза, на кожен сантиметр квадратний перебільшує норму у декілька разів. Така кількість “рекомбінацій”, “рецепцій”, “алюзій” та “рефлексій”, докупи із засадами “екзистенційного буття”, здатна викликати комплекс меншовартості в будь-якого читача, незалежно від кількості дипломів про вищу освіту та їхнього кольору.

“Лексикон” — по суті, збірка повістей, які переважно кортить назвати філософськими есе. Хибною буде думка, що це зібрання прозових творів — суцільне мереживо пов'язаних між собою текстів, оскільки тут кожна повість повна сама собою й значно відрізняється від своїх сусідів по збірці. Проте існує одна спільна дуже значуща риса, що на неї звертає увагу Іздрик — це герої текстів: “Яке недоречне тут слово — «герої», але й «персонаж» не надто вдале визначення для примарних постатей, котрі блукають творами автора”.

Вступним акордом є “Спалене літо” — лірично-поетичний, але в той же час прозовий щоденник, що оповідає історію чудернацької любові, де осінь стає одним із головних героїв, окрім двох інших — чоловіка та жінки відповідно. Надалі читаємо “Essai de deconstruction (спроба деконструкції)”, де життя ділиться на дні, дні — на частини та емоції, що пізніше вибудовують буття. А дні поділяються на ті, що в них є перша Анна, що в них є друга Анна, що в них є обидві Анни одночасно або немає жодної. А також Іржі, що мусить стати майбутнім чемпіоном світу з рефреймінґу.

“Некрополь” й “Від чуття при сутності” — на сьогодні два найбільш популярних оповідання Прохаська, в яких за кожним словом приховано суть буття, осягнути яке можна лиш ретельно спостерігаючи за всіма перетвореннями довколишнього світу. “Довкола озера” — перший текст, який приніс авторові не лише визнання на рідній землі, але й у Німеччині та Польщі, а “Увібрати місто” — детальна екскурсія Львовом очима автора, що базується не стільки на фактах, скільки на чудернацькому плетиві з емоцій. І, власне, “Лексикон таємних знань” — кінцева нота. Реєстр усього, що ви читали доти. Та нота, яка має найсильнішу дію та зависає у пам'яті найдовше, порівняно із попередніми.

Дуже мало наразі маємо інтелектуалів-письменників. Ті з них, хто ще нещодавно міг бути занесений до їхніх лав, сьогодні аж занадто захопився принадами безграничності допустимого у постмодерні. “Лексикон таємних знань” примусить читача пильно попрацювати над змістом та сприйняттям. Дуже малий відсоток тих, хто почне читати збірку, й таки прочитає її до кінця, не віддавши перевагу більш легкому чтиву. Але кінцеве естетичне задоволення й буде найліпшою винагородою за старанність. А хіба не цього прагне “професійний читач”? Можливо, згодом і ви зможете з легкістю цитувати параграфи з оповідань-есеїв Тараса Прохаська?

Синицька Олена

Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!


Коментарі

символів 999

Loading...

інформація