Не йди до світанку
Не йди до світанку, Іванку, –
в танку закружляю,
читатиму танку японську, співатиму ніч,
торканням душі довіку приворожу.
Не спіши все покинути – ми у іншому вимірі,
де нема перепони – обрати й вічно кохати.
В січні чи лютому
буду розкутою
стрічкою довгою,
нічкою темною,
спекою літньою,
свічею церковною,
рідною мовою.
Не йди до світанку, Іванку, –
Душею співаю, коли твої очі ведуть мене в прірву...
Танго
«Майстерне танго» на Хрещення, в майстерні творця, заповнило клітини пам’яті, наче живуча клейковина.
Тільки Ніхто і збуджені примари бачили рухи невидимих войовничих тіл.
Марусі чесно стояли на варті і співали колискову полотнам і всім тим, хто був поряд.
Ми з тобою відкрили потаємну хореографію самих себе...
“Amoral-control”, тобто Совість, нервово курила сигари, споглядаючи на вогонь.
«Їх не спинять навіть оргазми. Хіба що раптова смерть», – шепотіла вона змією...єю...єю
Танго спинилося десь о четвертій ранку, коли ми вмерли і прокинулися одне в одному, проковтнувши власне життя.
Гаю зелений
Споглядай на мене ніжно, зверху, ніби гаряче сонце, що не обирає, кого зігріти, а кого спопелити.
Чорними очима виймай з мене потаємне життя та втілюй його в реальність, звіртуйовану власноруч.
Гаю зелений, не втікай, як вода, поміж пальці,
поливай мої чаклунські лілії білим молоком твоєї корівки, що приблудила серед ночі до мого ставу.
Я дзвонитиму в срібні дзвони і благатиму, щоб Ніхто не поставив нас на аукціони “Сотсбі” і “Крісті”.
Одного споглядання твого достатньо для того, щоб отямитися од вічного татуажу смерті.
Смиренно радію
Нині я – сповнення радості святої, заклопотане мріями.
Уперше, не хворію чоловіком, що дарує мені любов
однією лише присутністю в цьому світі.
Смиренно радію, наче стомлена зимна земля співаю з того, що любов народилася,
тобто Син Божий в душі злиденній.
Подумки люблю його, кружляю в божевільних танках, цілую його, обіймаю.
Я маю все.
Він відкриває мені сон, чи шлях в сакраменти забуття чужої пам’яті.
То його ласка чи жорстокість? – не гнати мене, як чужого пса, – не знаю,
та я живу.
Шарудять заповіти Господні, і стає мені трохи сумно від того, що не зможу плекати це святе натхнення нині й повсякчас.
Ілюстрація – картина Маріанни Гончаренко
Интервью с Татианой Комаровой читайте здесь
Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!
Коментарі