Леся Українка “Лісова пісня”

Драма-феєрія в 3 діях Події відбуваються в старезному лісі, на Волині, протягом року. У творі діють міфічні істоти: Мавка і Русалка, Лісовик і Перелесник, Водяник і Потерчата. Кожна дія починається

Драма-феєрія в 3 діях
Події відбуваються в старезному лісі, на Волині, протягом року. У творі діють міфічні істоти: Мавка і Русалка, Лісовик і Перелесник, Водяник і Потерчата. Кожна дія починається пейзажем, який змінюється відповідно до пори року.

Перша дія 

“Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і великим прастарим дубом... Саме озеро – тиховодне, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Містина вся дика, таємнича, але не понура – повна ніжної задумливої поліської краси”.

Із лісу на прогалину виходять дядько Лев і небіж його Лукаш. Ці люди з'явились до лісу, щоб збудувати тут хату. Але лісові істоти не хочуть, щоб серед лісу поселились люди.
Лісовик говорить Русалці, що “давно б уже не стало сього дуба”, якби не дядько Лев, він “заклявся на життя, що дуба повік не дасть рубати”.

Із-за старої розщепленої верби з'являється Мавка. Вона прокинулася від зимового сну, почувши, що хтось грає на сопілці. Лісовик пояснив, що це грав Лукаш. Мавка хоче зустрітися з Лукашем, але Лісовик її застерігає: “Не задивляйся ти на хлопців людських. Се лісовим дівчатам небезпечно...” З'являється Лукаш, хоче з берези наточити соку, але Мавка підбігає до нього, хапає за руку, говорить, що береза її сестра і сік її – то кров. Лукаш дуже здивувався цим словам.

З першої ж зустрічі Лукаш і Мавка припали до вподоби один одному. Мавці дуже подобається, як грає Лукаш на сопілці, і вона просить його заграти. Від цієї гри в лісі розцвітає пишніше дика рожа, стає білішим квіт калини, закувала зозуля, заспівав соловейко. Мавці раптом стало сумно до сліз: їй не хотілося розлучатися з Лукашем. Лукаш їй розповів, що його восени хочуть оженити. Мавка: “В нас так нема, як у людей, – навіки!” Лукаш: “А ти б хотіла?” Раптом чути голос дядька Лева, який кличе Лукаша. Мавка запитує юнака, чи повернеться він.
 
Друга дія
 
Пізнє літо. Де-не-де вже є перші ознаки осінньої позолоти. До озера прийшли люди, оселилися, внесли в лісову сторону свої звичаї, гамір. Буденщина починає полонити й Лукаша.

Лукаш виходить із лісу з сопілкою, мати йому дорікає, що він усе грає, а робота стоїть. Матері потрібна помічниця – невістка, та про Мавку вона не хоче й чути, бо це “відьомське кодло”. Лукаш: “Бидло ж я пасу, /  А Мавка помагає”. Мати: “Одчепися з такою поміччю!” Коли на подвір'ї з'являється Мавка, мати їй каже, що не слід дівці упадати за парубком, та лісовій красуні ці людські міркування незрозумілі. Дядько Лев заступається за Мавку, говорить, щоб Лукашева мати не обзивала її відьмою, бо відьми живуть на селі, а не в лісі. Виходить з хати Мавка, перевдягнена у сільський одяг, волосся зачесане у дві коси і укладене віночком навколо голови. Мати дає їй серпа і посилає жати.

Мавці не вдалося жати, бо виринула з жита Русалка Польова і стала благати “сестрицю” не губити її красу. Щоб допомогти їй, Мавка врізає собі руку серпом, а Русалка Польова дякує їй за це і зникає. На полі з'являються мати Лукаша і Килина, повновида молодиця. Побачивши, що Мавка нічого не зробила, мати стала її лаяти. Незабаром приходить Лукаш і починає допомагати молодиці, яка заходилася жати. Лукаш із молодицею жнуть і в'яжуть снопи швидко, вправно. Робота підходить до кінця, мати кличе їх полуднувати. Трохи не дов'язавши снопів, Лукаш просить Мавку зробити це, але вона відмовляється. Мавка каже Лукашеві, щоб та жінка більше не приходила в ліс, бо вона “хижа, наче рись”. Парубкові не подобаються її слова, і він відповідає їй, що й сам може перебратися з лісу на село.  Хлопець дов'язує останнього снопа і йде до хати. Мавка сіла в борозні і похилилась у смутній задумі.

З хати виходять мати, Килина і Лукаш. Мати наказує Лукашеві провести молодицю додому, він охоче погоджується. На Мавку ніхто не звертає уваги. Вона іде до озера, сідає на похилену вербу і тихо плаче. Дрібний дощик густою сіткою заволікає галявину, хату й гай.

Мавка просить Лісовика допомогти їй знов стати такою, як була. Лісовик розкриває свою кирею і дістає з-під неї пишну, гаптовану золотом багряницю і срібний серпанок. Він надіває багряницю на Мавку, яка уквітчається віночком з червоних китиць калини і склоняється перед ним. Лісовик накидає їй на голову срібний серпанок.

З лісу вибігає Перелесник. Він підхоплює Мавку і кружляє її у вирі прудкого танцю. Мавка благає відпустити її, та він на це не зважає і мчить лісову красуню в танці зомлілу. Раптом зпід землі з'являється широке, страшне, темне Марище. Перелесник кинувся геть і зник у лісі. Марище умовляє Мавку піти з ним в незнаний далекий край: там, під землею, тиша, спокій.

У лісі чується шелест людської ходи. Мавка. “Ось той іде, що дав мені ту Муку! / Зникай, Маро! Іде моя надія!” З лісу виходить Лукаш, а назустріч йому іде Мавка, дуже бліда. Лукаш: “Яка страшна! Чого ти з мене хочеш?” Поспішає до хати і говорить матері: “Готуйте, мамо, хліб для старостів, – Я взавтра засилаюсь до Килини!” Мавка зриває з себе багряницю і звертається до Марища: “Бери мене! Я хочу забуття!” Марище підхоплює її, накидає на неї чорну кирею, і обоє зникають під землею.

Третя дія
 
Хмарна, вітряна осіння ніч. Стогнуть пугачі, регочуть сови, уїдливо хававкають пущики. Раптом все покривається протяглим сумним вовчим виттям, що розлягається все дужче, дужче і враз обривається. Настає тиша. Починається хворе світання пізньої осені.

Біля Лукашевої хати чорніє якась постать – це Мавка. Вона в чорному одязі, але на грудях у неї червоний пучечок калини. З лісу виходить Лісовик у сірій свиті і в шапці з вовчого хутра. Він здивований, що Мавка тут, що її відпустив назад “Той, що в скалі сидить”. Мавка: “Ти визволив мене своїм злочином”. Лісовик: “Ту помсту ти злочином називаєш, ту справедливу помсту, що завдав я зрадливому коханцеві твоєму? Хіба ж то не по правді, що дізнав він самотнього несвітського одчаю, блукаючи в подобі вовчій лісом? Авжеж! Тепер він вовкулака дикий! Хай скавучить, нехай голосить, виє, хай прагне крові людської, – не вгасить своєї муки злої!”

Мавка не змогла жити у кам'яній печері, до неї дійшло те протяжне виття. Вона прокинулась і збагнула, що забуття не суджено їй. Силою чарівного слова Мавка врятувала Лукаша, повернувши йому людську подобу. Сповнений туги і каяття, він кинувся в байрак терновий і зник з очей.

Під вікном чути, як Лукашева мати лається з Килиною, докоряючи невістці, що та так довго спить, а ще у її корови так мало молока, а сама вона погана господиня.

Мавка блукає коло хати Лукашевої, сподіваючись на зустріч з коханим. Килина побігла по воду і, повертаючись назад, побачила близько дверей постать Мавки. Вона запитує суперницю, чого та прийшла – мабуть, чекає на Лукаша. Мавка: “Стою та дивлюся, які ви щасливі”. Килина: “А щоб ти стояла у чуді та в диві!” Мавка зміняється раптом у вербу з сухим листом та плакучим гіллям.

З лісу виходить Лукаш, худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки. Килина, яка сперш зраділа чоловікові, за хвилину накинулась на нього, обізвала п'яницею. Лукаш їй так само грубо відповідав. На запитання Лукаша, куди подівся дядьків дуб, від якого лишився тільки пеньок, жінка відповіла, що продала його купцям, аби не вмерти з голоду. Із хати вибігає мати, обіймає сина, хоч він холодно сприймає це вітання, і скаржиться на тяжке життя з “отою відьмою” – Килиною. Лукаш: “І та вже відьма? Ба, то вже судилось відьомською свекрухою вам бути. Та хто ж вам винен? Ви ж її хотіли”.

До них підходить хлопчик, з сопілкою, зробленою з верби, на яку перетворилася Мавка, просить Лукаша заграти на ній. Той спочатку відмовляється, але потім пристав на прохання хлопця. Голос сопілки промовляє словами: “Як солодко грає, як глибоко крає, розтинає мені груди, серденько виймає...” Лукаш: “Що се за сопілка? Чари! Чари!” Лукаш, узявши сокиру, підійшов до верби, ударив раз по стовбуру, вона стенулась і зашелестіла сухим листом. Він замахнувся вдруге – і спустив руки. Килина: “Дай–но я!” Вихоплює від Лукаша сокиру і широко замахується на вербу. З неба вогненним змієм-метеором злітає Перелесник і обіймає вербу. Вона раптом спалахує вогнем. Вогонь перекидається й на хату. Мати з Килиною метушаться, вихоплюючи з вогню, що тільки можна вихопити, і разом із речами виносять Злиднів. Лукаш стоїть нерухомо. Килина просить чоловіка кинути ліс і повернутися на село, та Лукаш не погоджується на це. Жінка пішла геть. З-за берези виходить біла, легка, прозора постать, що обличчям нагадує Мавку, і схиляється над Лукашем: “Заграй, заграй, дай голос мому серцю! Воно ж одно лишилося від мене”. Лукаш: “Ти упирицею прийшла,
 щоб з мене пити кров? Спивай! Спивай!” Мавка: “Ні, милий, ти душу дав мені, як гострий ніж дає вербовій тихій гілці голос”. Мавка ні в чому не винить Лукаша.
 
“Лукаш починає грати. Спочатку гра його сумна, як зимовий вітер, як жаль про щось загублене і незабутнє, але хутко переможний спів кохання покриває тугу. Як міниться туга, так міниться зима навколо: береза шелестить кучерявим листом, весняні гуки озиваються в заквітлім гаю, тьмяний зимовий день зміняється в ясну, місячну весняну ніч. Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя.

Білий цвіт закриває закохану пару, а згодом переходить у заметіль. Коли завірюха ущухла, ми знову бачимо Лукаша, що сидить сам, прихилившись до берези. На вустах щаслива усмішка, очі заплющені. Сніг, ніби шапкою, нависає над його головою і падає, падає без кінця...”

За матеріалами Бібліотеки української літератури

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Поділися в соціальних мережах

Теги

Читай також


Новини партнерів


Коментарі

символів 999

Новини партнерів

Новини tochka.net

Новини партнерів

Loading...

Ще на tochka.net