Леся Українка “Бояриня”

Дійові особи: Перебійний Олекса — козацький старшина. Оксана — дочка старшини. Іван — син Олекси Перебійного. Степан — молодий боярин, який приїхав з Москви. Перебійниха — дружина козацького

Дійові особи:
Перебійний Олекса — козацький старшина.
Оксана — дочка старшини.
Іван — син Олекси Перебійного.
Степан — молодий боярин, який приїхав з Москви.
Перебійниха — дружина козацького старшини.
Мати Степана — мешкає в Москві.
Ганна — сестра Степана.
Гість з України

Дія перша
 
Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини Олекси Перебійного. Через садок ідуть Перебійний і Степан, молодий парубок у московському боярському вбранні, хоча з обличчя його видко відразу, що він не москаль.

Молодший боярин Степан, потрапивши до козацької слободи з російськими боярами, приходить в гості до Перебійного. Зустрічає доньку Олекси Оксану і закохується в неї. Мати й батько Оксани запрошують Степана повечеряти з ними, бо Олекса Перебійний товаришував ще з його батьком. Але Степан боїться, що, коли він погодиться на люб'язне запрошення, старі бояри, з якими він приїхав, на нього будуть гніватися. Старий Олекса його заспокоює: “Підкоморій їх запросив на бенкет, а тебе я випрохав до нас...” Батько просить дочку почастувати їх.

Входить Іван, Оксанин брат, молодший козак. Мати запитала Степана, чому ж не привіз матір на Україну, і Степан відповів: “Нема при чім нам жити на Вкраїні. Самі, здоров, знаєте — садибу сплюндровано було нам до цеглини ще за Виговщини...” Степан ще сказав, що батько “тяжко бідував із нами. На раді Переяславській мій батько, подавши слово за Москву, додержав те слово вірне”. Іван: “Лихий їх спокусив давати слово!” Перебійний став пояснювати, що ніхто не знав, чим усе закінчиться, що присягу не кожен може зрадити. Але Іван не стримався і з іронією відповів: “Та певне! Краще зрадити Вкраїну!” Степан: “Не зраджував України мій батько! Він їй служив з-під царської руки не гірш, ніж вороги його служили з-під польської корони”. Іван: “Та, звичайно, однаково, чиї лизати п'яти, чи лядські, чи московські!” Степан став захищати свого покійного батька. Іван спитав його, чому ж він, молодий, не підіймав зброю, яка з рук батькових упала. Степан відповів, що батько навчав його не здіймати зброю проти брата, та й сам він вважає за краще вирішувати справи не мушкетом і шаблею, а “пером та щирим словом”. Оксана заступилася за Степана, та раптом засоромилася і пішла у садок. Мати Івана вибачилась перед Степаном за зухвалу поведінку сина. Іван, пообіцявши матері більше Степана не чіпати, пішов до товариства.

У садку почало сутеніти. Степан виліз вікном зі своєї кімнати і підійшов до Оксани. Степан: “Прости мене! Ти гніватись не мусиш, бо ти ж мене сама причарувала і звабила, як соловейко, співом”. Оксана: “Се що за звичай? Я не холопка з вотчини твоєї!” Степан говорить, що не хотів її образити, що скоро поїде на чужину з розбитим серцем, а вона вже на другий день забуде про нього. Оксана збентежена: вона не звикла до таких слів, хоча роками знає інших паничів. Степан сказав, що ті паничі шукають квітку для забави “і тілько ждуть, щоб краще розцвілася”. Освідчався дівчині в коханні, Оксана відповіла йому взаємністю. Парубок збирався вже наступного дня заслати до неї старостів, та боїться, чи буде вона з ним щаслива. Оксані боязко їхати на чужину, хоч і разом з коханим. Чується голос матері, що кличе доньку. Оксана прощається зі Степаном і йде до будинку.

Дія друга.
 
У Москві. Світлиця у Степановім домі прибрана по-святковому. Мати Степанова і Оксана увіходять убрані по-вкраїнськи. Оксана як бояриня московська повинна вдягатися за місцевими звичаями. Степан одягає боярське вбрання, але Оксані воно не подобається, і вона дивується з тих чужих для неї порядків. Матері Степана треба і свою доньку Ганну одягати по-московському і заміж віддати у Москві, а не на Україні.

Ганна, сестра Степана, лускає насіння, не знаючи, чим ще зайнятися у свято. Оксана пропонує погуляти їй між челядь, Ганна каже, що за московськими звичаями їй не можна самій ходити по Москві. Оксані все здається дивним, в тому числі й імена, які вимовляються на московський лад, і вона просить Ганну називати її Оксаною. Оксані дивно слухати про заручини Ганни, яка не знає свого нареченого і може побачити його хіба що в церкві.

Заходить Степан і просить Оксану перевдягнутись у московське вбрання і почастувати його гостей бояр: “Ти винесеш їм на тарелі меду, — матуся прилаштують, як там треба,— уклонишся, боярин поцілує тебе в уста...” Оксана не згодна, щоб хтось чужий її цілував. Степан намагається переконати дружину, бо якщо вона піде проти звичаю, він попаде в немилість у царя. Оксана: “Та се ж якась неволя бусурменська”. Мати Степана починає просити невістку, щоб вона послухалась і вийшла до бояр. Благає її і Ганна. Врешті-решт Оксана погоджується.

Дія третя

Дальня кімнатка у горішньому поверсі в Степановім домі. З'являється гість з України. Степан його приймає з побоюванням, аби ніхто їх не підслухав, зачиняє двері й вікна, розмовляє з гостем неголосно. Гість просить, щоб цар послав когось з українців захистити від царських посіпак. Степан: “Нас не пошлють... Бо нам не вірять”. Гість: “Не здивуйте ж,
 як ми відкинемось до Дорошенка!” Степан робить рух, ніби хоче затулити гостеві рота, щоб він не говорив таких слів. Гість розповів, що не всі бояться, є й сміливі, такі, як Іван, Степанів шурин, котрий відвіз корогву, пошиту дівчатами, у Чигирин. Щоправда, про це ніхто не знає, а якби дізнались, то “страшно здумати, що б там було”. Степан пообіцяв гостеві переговорити у його справах при малій бесіді.

Гість виходить, з інших дверей входить Оксана і розповідає Степанові, що цей гість, Яхненко, привіз їй відбратчиці-товаришки листа, де вона просить прислати трохи грошей. Степан злякався, хоче того листа спалити, просить дружину, щоб вона не відсилала гроші. Йому не грошей жалко, він боїться, що хтось дізнається, бо це дуже небезпечно. Оксана: “Хіба я тут не як татарка сиджу в неволі? Ти хіба не ходиш під ноги слатися своєму пану, мов ханові? Скрізь палі, канчуки... холопів продають... Чим не татари?” Степан: “Тут віра християнська”. Починає заспокоювати Оксану, гірко шкодуючи, що він не зміг нічого їй дати на чужині. Він обіцяє, що коли зміняться часи і трохи “утихомириться” на Україні, то вони, можливо, поїдуть у гостину до Оксаниних батьків. Степан пояснює дружині, чому їй не можна послати гроші чи листа, навіть прийняти в себе Яхненка, щоб передати привіт і подарунки рідним, забороняє і озиватися до Івана. Оксана змушена згодитись.
 
Дія четверта

Терем. Оксана гаптує в кроснах, рухи в неї ліниві, в'ялі. Увіходить Степан і скаржиться на головний біль, бо був учора на царській “бесіді”, де тільки п'ють, а говорити бояться. Просить її щось розповісти. Дружина розказує йому про шитво, яке вона вишиває для Ганни на весілля. Раптом починає плакати. Степан її заспокоює: “Се правда, не ростуть квітки в темниці...” Степан згоден відпустити дружину до її рідних, ладен вернути їй присягу, але Оксана не хоче його кидати. Пропонує чоловікові тікати разом із Москви. Степан: “Цар достане боярина свого скрізь на Вкраїні, та ще й твоїй родині буде лихо. Не скриємось нігде... Присяго, Оксано, велике діло. Цар мені не верне так присяги, як я тобі вернув”. Вони домовляються ніколи більше не говорити про те, що завдає їм болю. Степан просить Оксану заспівати щось. Вона співає тихенько “Ой, як було хорошенько, як рід з родом п'є”.

Увіходять мати й Ганна. Мати радіє з того, що її голуб'ята ніяк не наговоряться вдвох, і хоче, щоб така доля була і в її дочки Ганни. Показують обнови, що купили. Оксана починає співати і танцювати: “Гуляй, гуляй, господине, нехай наша журба згине!” Залягається сміхом, що згодом переходить у кашель. Степан тривожно кидається до неї.

Дія п'ята

Степанів садок. З терема по сходах надвірних помалу спускаються мати й Оксана. Оксана хвора, очі позападали, але дуже блищать, на щоках нездоровий рум'янець. Мати пропонує заснути, але Оксана відмовляється, бо боїться побачити страшні сни: відколи стала жити в Москві, сни в неї стали зовсім не такі, як вдома. Згодом заспокоїлась і заснула.

Прийшов Степан, і мати спитала його, що сказав лікар-німець про Оксану. На її думку, Оксана захворіла після весілля Ганни, але Степан відповів, що це не так. “Здається, ще давніше почалося... Казав він: «Ваша пані занудилась по ріднім краю — се є также слабість”. Степан розповідає матері про свій намір попросити царя відпустити погостювати на Україну та ще й у Київ поклонитися святим угодникам у печерах. Будить Оксану поцілунком. Вона розповідає, який гарний сон їй приснився: про батьків садок, де ясно світить місяць. Чоловік заспокоює дружину тим, що вона скоро побачить рідний дім, бо вони разом поїдуть туди. Оксана відмовляється їхати: “Сидів-сидів у запічку московськім, поки лилася кров, поки змагання велося за життя там, на Вкраїні,— тепер, як «втихомирилось», ти їдеш туди ясного сонця заживати...” Радить чоловікові, коли вона помре, то більше не брати українку, а взяти московку. Вона рішуче відмовляється від поїздки на Україну, бо їй соромно буде дивитися у вічі рідним і друзям. Оксана не хоче й лікуватися: “Кому потрібне те моє здоров'я та й я сама?” Степан каже, що доля їх і так вже тяжко покарала, і Бог простить їх за все. Після цих слів Оксана стає лагідною, збирається Степанові віддати заповіт, який він після її смерті має передати родині і братчикам. Оксана, “спираючись на руку Степанову, іде до будинку. Не доходячи рундука, спиняється і обертається, дивлячись на західнє сонце, що вже зникає за обрієм”: “Добраніч, сонечко! Ідеш на захід... Ти бачиш Україну — привітай!”

За матеріалами Бібліотека української літератури

Підписуйся на наш telegram і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Поділися в соціальних мережах

Теги

Читай також


Новини партнерів


Коментарі

символів 999

Новини партнерів

Новини tochka.net

Новини партнерів

Loading...

Ще на tochka.net