Ірен Роздобудько “Ґудзик”

Цей роман, лауреат “Коронації слова” (він отримав першу премію), абсолютно чітко ідентифікований з точки зору жанрової приналежності. Це дійсно психологічна драма, як і зазначено на обкладинці.

Цей роман, лауреат “Коронації слова” (він отримав першу премію), абсолютно чітко ідентифікований з точки зору жанрової приналежності. Це дійсно психологічна драма, як і зазначено на обкладинці. Можливо, інша інформація, подана в анотації, не зовсім відповідає дійсності, але ж хто нині цілковито довіряє написаному, тим більше написаному у рекламних цілях?

Але розберемо все по пунктах. Читаємо анотацію далі: “Цей роман має багато нашарувань, сюжетних колізій і героїв”. Нашарування і сюжетні колізії справді різнопланові, і їх достатньо, аби заінтригувати читача, але й не перенаситити твір.

Одразу відмічаємо той факт, що роман читається легко. Мова у пані Ірен гарна, у тому розумінні, що підібрана грамотно і відповідно до характерів – це теж чеснота, якою можуть похвалитися далеко не всі автори. Мабуть, дається взнаки не тільки письменницький талант (яким безсумнівно наділена Роздобудько), але й її журналістсько-редакторське минуле і теперішнє. Коротенька довідка: уже декілька років поспіль пані Ірен є головним редактором українського “Каравану історій”.

Що ж до великої кількості героїв... – дуже суперечливе зауваження. Насправді, твір більш інтимний, так би мовити, камерний. Дійових осіб небагато, але всі вони втілюють певний типаж, характерний для своєї епохи. “Ґудзик” цікавий ще й тим, що з нього можна судити про тогочасну (маються на увазі 1970-ті роки) богему, культурну тусовку.

Продовжуючи тему часових просторів – як вірно зазначено в анотації, він охоплює більше 30 років – від 1970-х до 2000-х років. І переходи від одного десятиліття до іншого здійснюються по-кіношному яскраво. Що ж до простору, то Роздобудько і тут подорожує: від Києва, вітчизняної провінції, Росії до Чорногорії (доречі, саме цю країну мало не обожнює авторка) і навіть до США.

А починається роман з того, що чоловік (від його імені ведеться більша частина оповіді) чекає на листа. Це не просто очікування (хай навіть нестерпне) – для нього наступив ключовий момент усього життя. Літературознавці назвали б таку мить екзистенційною і були б праві. Але повернемося до оповіді: отже, герой мало не панікує, адже боїться, і боїться більше за все нічогісінько не побачити на моніторі. Та лист таки прийшов. “«Я померла 25 вересня 1997 рок... » – спалахнув перший рядок на синьому тлі монітора”.

Починається оповідь, переказувати яку не варто. А можливо, варто сказати, що пані Ірен робить акцент на плинності людських стосунків: на тому, що треба бути готовим до того, що і кохання минає, що його заступає інше кохання, яким ні в якому разі не можна нехтувати. Любовна лінія хоча і є головною в “Ґудзику” (як і має бути в якісній драмі), але не є єдиною. Дорослішання, зрілість, готовність до великих почуттів і ризикованих подій – теж в зоні уваги автора. Та все одно ці теми розглянуті крізь призму любові.

Ми всі прагнемо великого чистого кохання, а чи готові ми до нього? Йдеться не тільки про нашу здатність кохати, а й здатність бути коханими. Це ж дуже непросто. Якщо ви із цим не згодні, мабуть, вам було б варто прочитати “Ґудзик”. Або й просто можна порозмірковувати над цим. Адже чи не є головним у житті любов, кохання? І чи не варто присвятити саме ним більшу частину свого життя?

Катерина Гічан

Книгу було люб’язно надано видавництвом “Фоліо

Інтерв’ю із пані Ірен Роздобудько ви можете прочитати ось тут

Підписуйся на наш telegram і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Поділися в соціальних мережах

Теги

Читай також


Новини партнерів


Коментарі

символів 999

Новини партнерів

Новини tochka.net

Новини партнерів

Loading...

Ще на tochka.net