Ірен Роздобудько “Ґудзик”

Цей роман, лауреат “Коронації слова” (він отримав першу премію), абсолютно чітко ідентифікований з точки зору жанрової приналежності. Це дійсно психологічна драма, як і зазначено на обкладинці.

Цей роман, лауреат “Коронації слова” (він отримав першу премію), абсолютно чітко ідентифікований з точки зору жанрової приналежності. Це дійсно психологічна драма, як і зазначено на обкладинці. Можливо, інша інформація, подана в анотації, не зовсім відповідає дійсності, але ж хто нині цілковито довіряє написаному, тим більше написаному у рекламних цілях?

Але розберемо все по пунктах. Читаємо анотацію далі: “Цей роман має багато нашарувань, сюжетних колізій і героїв”. Нашарування і сюжетні колізії справді різнопланові, і їх достатньо, аби заінтригувати читача, але й не перенаситити твір.

Одразу відмічаємо той факт, що роман читається легко. Мова у пані Ірен гарна, у тому розумінні, що підібрана грамотно і відповідно до характерів – це теж чеснота, якою можуть похвалитися далеко не всі автори. Мабуть, дається взнаки не тільки письменницький талант (яким безсумнівно наділена Роздобудько), але й її журналістсько-редакторське минуле і теперішнє. Коротенька довідка: уже декілька років поспіль пані Ірен є головним редактором українського “Каравану історій”.

Що ж до великої кількості героїв... – дуже суперечливе зауваження. Насправді, твір більш інтимний, так би мовити, камерний. Дійових осіб небагато, але всі вони втілюють певний типаж, характерний для своєї епохи. “Ґудзик” цікавий ще й тим, що з нього можна судити про тогочасну (маються на увазі 1970-ті роки) богему, культурну тусовку.

Продовжуючи тему часових просторів – як вірно зазначено в анотації, він охоплює більше 30 років – від 1970-х до 2000-х років. І переходи від одного десятиліття до іншого здійснюються по-кіношному яскраво. Що ж до простору, то Роздобудько і тут подорожує: від Києва, вітчизняної провінції, Росії до Чорногорії (доречі, саме цю країну мало не обожнює авторка) і навіть до США.

А починається роман з того, що чоловік (від його імені ведеться більша частина оповіді) чекає на листа. Це не просто очікування (хай навіть нестерпне) – для нього наступив ключовий момент усього життя. Літературознавці назвали б таку мить екзистенційною і були б праві. Але повернемося до оповіді: отже, герой мало не панікує, адже боїться, і боїться більше за все нічогісінько не побачити на моніторі. Та лист таки прийшов. “«Я померла 25 вересня 1997 рок... » – спалахнув перший рядок на синьому тлі монітора”.

Починається оповідь, переказувати яку не варто. А можливо, варто сказати, що пані Ірен робить акцент на плинності людських стосунків: на тому, що треба бути готовим до того, що і кохання минає, що його заступає інше кохання, яким ні в якому разі не можна нехтувати. Любовна лінія хоча і є головною в “Ґудзику” (як і має бути в якісній драмі), але не є єдиною. Дорослішання, зрілість, готовність до великих почуттів і ризикованих подій – теж в зоні уваги автора. Та все одно ці теми розглянуті крізь призму любові.

Ми всі прагнемо великого чистого кохання, а чи готові ми до нього? Йдеться не тільки про нашу здатність кохати, а й здатність бути коханими. Це ж дуже непросто. Якщо ви із цим не згодні, мабуть, вам було б варто прочитати “Ґудзик”. Або й просто можна порозмірковувати над цим. Адже чи не є головним у житті любов, кохання? І чи не варто присвятити саме ним більшу частину свого життя?

Катерина Гічан

Книгу було люб’язно надано видавництвом “Фоліо

Інтерв’ю із пані Ірен Роздобудько ви можете прочитати ось тут

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Поділися в соціальних мережах

Теги

Читай також


Новини партнерів


Коментарі

символів 999

Новини партнерів

Новини tochka.net

Новини партнерів

Loading...

Ще на tochka.net