Лесь Подерв’янський

Чорний блазень

“Герой нашого часу”

“Павлік Морозов”

“Король Літр”

“Гамлєт”

Два нових міні-томики найодіознішого письменника – до колекції з тими, що були видані минулого року. Названі більш ніж традиційно (“Гамлєт” та “Король Літр”), окрім усім відомих творів, збірки містять також кілька сюрпризів для шанувальників скандального таланту: в одній читачу пощастить знайти свіженькі (хто б міг подумати!) п’єси, а в іншій – навіть оповідання та статті народного улюбленця.

Чи варто пояснювати всю важливість популяризації в книжковому варіанті такого явища, як Подерв’янський? Звісно, незважаючи на втрату неповторної авторської інтонації, текст сам по собі має ряд переваг перед аудіоформатом. Ви не шокуєте сусідів, не скомпрометуєте себе перед дітьми, та й виглядати будете набагато інтелігентнішими з книгою замість навушників. Саме інтелігентнішими, бо найстрашніше в творчості Подерв’янського – це зовсім не його епатажність (гротеск, бурлеск, абсурд, пародія та нецензурщина – здається, звідси бере свій початок вся нова українська література). Жахливість полягає в патологічній схожості його персонажів на наших сусідів та колег.

Подерв’янський здатний як на невміщувану в межах сцени епічну глобальність дійства, з ходячими храмами, літаючими трунами, гігантськими тварюками та масою повалених сосен, як в одному лише “Павліку Морозову”, так і на повну відсутність декорацій та згадок про костюми, мінімум реплік, які все ж настільки точно репрезентують суспільно-побутові настрої, що унеможливлюють в нашому повсякденні подальше існування затертих побутових кліше та псевдофілософських трюїзмів.

Перетворюючи жорстокий абсурд своїх сюжетів на алегорію буденної дійсності, автор ніколи не намагається видати те, що відбувається в п’єсі, за дійсно можливе, однак будь-хто з нас, на превеликий жаль, занадто вже часто в своєму житті відчуває себе якщо не персонажем, то принаймні глядачем подібної драматургії.

Проза Подерв’янського, натомість, міцно прив’язана до місця й часу. Спогади про армію, навчання та відпочинок разом з соціологічними роздумами подані в масштабних брикетах-абзацах. Якщо його п’єси слід сприймати, як поезію, тобто за системою “зачіпає – не зачіпає”, то до оповідань варто було б віднестися суворіше. Хоча естети не забуті, оскільки справжній художник не може бути похованим під численними скрупульозно відтвореними деталями минулого. Навпаки: “Окурок прочертил в воздухе изящную математическую истину”, або: “Таємниці своїми чорними крильцями тріпотіли над його червоною пикою”.

Так чи інакше, будь-яка культура повсякчас усвідомлює свій кризовий стан, проте справжня небезпека виникає не за ситуації, коли не видно нічого глибшого за шаровари та конкурентоспроможнішого за писанку. Рівень розвитку падає лишень за відсутності бунтівника, трікстера, Чорного блазня, який споглядає повсюдну ентропію, сміючись. Тож безкомпромісність і безапеляційність Подерв’янського робить його саме тим дефіцитним альтернативним продуктом, необхідним для споживання нашій гіпотетичній КОНТРкультурі. Одного ж бо Жадана на всіх не вистачить.

Ще не чутно гарчання, проте знову зловісно зблискують в Темному Царстві “неньківського істеблішменту” безжальні очі майстра, монстра і чугайстра естетичної непокори.

Олек Веремко-Бережний

Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!