– Добре, пропоную від мистецтва перейти до потреб життєвих. Я знаю, що Ви, на відміну від більшості письменників, не мешкаєте у Києві чи його околицях, а аж у Чернівецькій області. Можете надати точну характеристику місцині Вашого проживання?
– Проживаю під Чернівцями в селі, а тому велику частину часу доводиться відводити під фізичну працю. Тут присутні абсолютно усі атрибути сільського життя – сад, город, дрова, домашнє господарство. Окрім того, я будуюся, а оскільки я не маю можливості найняти будівельників, то маю чим зайнятися у будь-який момент часу. Ще веду у газеті колонку політичного аналізу.
– Будуєтеся, бо є потреба?
– Не зовсім. На Буковині у головах сільських мешканців на підсвідомому рівні закладена необхідність збудувати дім, хочеш ти чи ні. Без цього ти не гідний мешканець Буковини і людина. Я не мав особливого бажання будувати хату, в мене є, хоч і старенька, але прожити можна. Минув час, і я передумав, все ж таки у будівництві нової хати є сенс. Крім того, що зараз будують великі і гарні будинки з усіма зручностями.
– Володієте досвідом утримання домашніх свійських тварин?
– Раніше з дружиною тримали гусей, курей, свиней. А тепер зрозуміли, що великого сенсу у цьому немає.
– Не маєте бажання переїхати до Києва? Адже можливостей реалізуватися значно більше, ніж їх може запропонувати невеличке містечко.
– Для письменника не бачу сенсу перебувати у столиці. З іншою професією, наприклад, журналістикою, реалізуватися у Києві значно легше, ніж у Чернівцях. Я навіть у Чернівцях не хочу жити, бо мене будуть весь час відволікати. У селі з цим є певні проблеми, особливо діймає телефон.
– Телефон заважає сконцентруватися?
– Запрошують на різного роду заходи. Якби я почав ходити на всі тусовки, то через вечір мав би знаходитися у місті, говорити, пити. Пити не тоді, коли виникає бажання, а коли потрібно. Не приваблює. Особливо переймає необхідність у мистецьких колах відвішувати компліменти. Такі заходи цікавлять здебільшого молодь. Ти молодий, тобі цікаво тусуватися і спілкуватися, але ж душа потребує змін, а вони-то якраз і відсутні. Так, відвідував заходи по молодості. На початку 90-х було цікаво. Часто приїздили Кокотюха, Жадан.
– Як я зрозуміла, Ви в жодному разі не ідентифікуєте з богемним середовищем письменників і художників?
– Боже збав! Я інтелігентний інтелектуал. В мене є багато друзів і знайомих серед представників творчих професій, але вони також не зараховують себе до богемних кіл.
– Всі творчі люди принципові свободолюбивці. Як Ви відноситесь до незалежного світосприйняття?
– Я занадто ціную власну незалежність, особливо від сусідів . У селі ти не від кого не залежиш, є вільний простір. Я навіть пішов із газети, де займав посаду заступника головного редактора. Тепер навряд чи туди повернувся.
– Існує думка, що за гроші можна придбати і свободу. Чи Ви, може, спростуєте таку думку?
– Так, але я не можу робити те, що хочу. А так вранці я собі вільно обираю справу. Можу рубати дрова, писати наступний роман, а можу нічого не робити і піти пиво пити. Спосіб життя насамперед залежить від характеру. Я натура самітна, замкнена, і мені краще самому, ніж з кимось.
– З таких умов Вам, певно, важко писати у міській квартирі?
– Не мав досвіду працювати у квартирі. Писав у приміщенні редакції газети, але то специфічна, трошки інакшого гатунку творчість.
– Ви можете назвати себе прихильником активного відпочинку, чи превалює потреба у пасивному проводженні вільного часу?
– А я і так живу у лісі. Немає потреби далеко ходити. Карпати далеко, та я і не прихильник туризму. Мені більше імпонує відпочинок із книжкою на дивані. Кудись їду за умови крайньої необхідності. Наприклад, улагодити справи у Києві і поспілкуватися на інтерв’ю...
– Що наприкінці побажаєте нашими читачам?
–Ну, напевно, творчої наснаги...
Бесіду вела Олена Щербатюк
Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!
Коментарі