Лія Шева “Протоколи рибного дня”

“Протоколи рибного дня”, або ж “персональна справа” Лії Шеви – яскравий літературний дебют у сфері художньої прози. Чому яскравий? Бо ж захоплює не лише змістом, але й формою. Перед вами наче і художній текст, і немовби зовсім і не текст. Текст плюс контекст, інтертекст та метатекст. Постмодернові літературні іграшки.

Лія Шева, вона ж – претензійна Наталь Шева, або просто Шева (хоча за паспортним записом ідентифікується Наталією Шевченко), також відома як перекладачка, театрознавець, актриса, режисер, отримала історико-філософську освіту в університеті ім. Шевченка (погодьтесь, досить цікава гра прізвищ). Тепер відповідь на питання – звідки так багато театру та філософії в “Протоколах” – лежить на поверхні.

Кажуть, що людину можна читати як книгу. “Протоколи рибного дня”, навпаки, можна читати як людину. Це особистість, яка формується на ваших очах, і часом важко стає розмежувати особистість літературну й автобіографічну. За словами авторки, книга писана паралельно із подіями її життя, отже, не відбитись певним чином у “Протоколах” ці події навряд чи змогли б. Як поезія, книга не має своїх персонажів, тут діють цілком аморфні ліричні герої.

Твір-подорож – ось як можна ще було б коротко сказати про “Протоколи”. Головна героїня подорожує не лише у метафізичних просторах, але й за цілком реальними маршрутами із яскраво вираженою прив’язкою до української топоніміки – це “дегустація міст”. Подорож своїм початком має найсакральніший момент появи на світ і продовжується постійним пошуком та утвердженням у найрізноманітніших життєвих сферах – як і де жити, якою мовою говорити, чого прагнути і як кохати…

Складається таке враження, наче уривки великого Тексту між собою не пов’язані зовсім – можна навіть подумати, що їх писала не одна й та сама людина. Проте це всього-на-всього один із літературних прийомів. Листи, які пишуться і навмисне не відправляються, – фальшиві, якщо їх надруковано і виставлено на поталу читачеві. Так оголюватися перед іншими не можна – це вже навіть не літературний ексгібіціонізм. Якщо ж автор і “той-хто-оповідає” – різні люди, то заняття зовсім безглузде – створювати себе саму, що не є самою собою. Однозначно, дядечко Фройд знайшов би тут достатньо матеріалу для своїх досліджень.

“Протоколи рибного дня” мало просто прочитати. Потрібно самому зіграти в п’єсі “Білочка” разом із Іздриком, написати невідправлені листи, побачити сни і наново пережити спогади, набрати на клавіатурі ті самі і-мейли… Саме за таких умов “протокольна писанина” не виявиться солодкавими життєвими розмислами Лії Шеви.

За словами самої авторки, “є два види мистецтва: мистецтво споживання і мистецтво внутрішньої роботи. Ця книжка належить до другої категорії. Виходячи вже тільки з цього, можна зрозуміти, що це книжка не для легкого і безтурботного читання після важкого робочого дня у шахті і тарілки смаженої картоплі… буде передоз”.

Олена Синицька

Дуже цікаве інтерв’ю з Ліею Шевою можна прочитати ось тут

Книгу було люб’язно надано видавництвом “Кальварія”