Іван Кочерга “Ярослав Мудрий”

Дія перша “Сокіл”

1030 р. В одному з покоїв княжого терему сидять ченці – переписувачі книг: художник Микита, що малює заставки і мініатюри до книг, переписувач Свічкогас, ієромонах Сильвестр, який керує роботою. Чекають на повернення князя Ярослава із Чюді, де він воював. Сильвестр благословляє державний Київ і Ярослава. Микита зауважує, що Ярославу допомагав Новгород, а князь скоро забув про це. Микита вважає винним Ярослава за даремне ув'язнення посадника Новгородського Коснятина. Майже розбите військо князя врятував у боротьбі з німецькими й угорськими ордами саме Коснятин.

Входить Інгігерда, дружина Ярослава. Вона йде у церкву, помолитись за тих, хто на війні. Микита зазначає, що княгині не вадило б помолитися і за тих людей, яких було убито за її намовою в рік смерті князя Володимира. Сильвестр гримає на Микиту за бунтівну словесну вдачу. Свічкогас хоче вийти пропустити чашу вина. Однак ієромонах не пустив його, налякав тим, що хміль перетворює ченців у бісів.

Входить Єлизавета, 17-літня дочка Ярослава і Інгігерди. Сильвестр благословляє її, але дівчина вважає себе грішною, бо заслухалась співом гусляра і спізнилась до церкви. Вона замилувалась малюнками Микити. Поцікавилась, звідки він родом. Він повідомив, що з Новгорода. Єлизавета теж народилась у Новгороді і згадує далекі часи воєн і пожеж, боротьби, що в дитячій душі залишили страх. Вона була рада, коли приїхали в Київ: “Не там, а тут моя вітчизна мила”.

Вбігає Анна, старша сестра Єлизавети, тримаючи мисливського сокола. Розповіла, що, полюючи на лебедів, побачила воїнів на чолі з прекрасним богатирем, які виринули з лісу. Дівчина помчала назад до замку і втекла від богатиря, який мчав за нею до самих воріт. Вона віддає сокола Єлизаветі і йде в церкву.

Швидко заходить молодий воїн. Це Гаральд, норвезький витязь. Зацікавився Єлизаветою. Збентежена дівчина іде з галереї. Гаральд стоїть приголомшений. Повертається Інгігерда, вичитує Єлизавету за запізнення. Гаральд підходить до Інгігерди й схиляється перед нею на одне коліно. Розповів, що мандрував, бився в Сицилії, а повернувшись додому, посварився з родичами. Тому повернув свій човен до Русі й хоче служити Інгігерді та Ярославу. Їх розмову перериває крик Єлизавети. Її подряпав сокіл. Гаральд забирає птаха, дорікаючи дівчині, що сокола брати без рукавички не можна. Побачивши сміх в очах Анни, здогадався, чий то сокіл і хто був у лісі. Інгігерда представляє Гаральду Анну та Єлизавету. Незабаром почули звуки дзвонів. Це повернувся Ярослав. В галереї залишається лише Микита: “Настав мій час... бажаний час відплати / За кривди всі, що Новгород зазнав...”

Дія друга. “Закон і благодать”

Літо. За рогом княжого терему в Києві будують храм Богородиці десятинної. Ярослав у супроводі Сильвестра, Микити і київських бояр Мирослава і Слав'яти виходить із брами княжого замку. Сильвестр повідомив, що переписано за час відсутності Ярослава п'ять книг. Ярослав сказав, що добрій книжці він радіє більше, ніж золоту в коморі. В розмову князя втрутився Микита. Ярослав, дізнавшись, що Микита не з київських, дає йому книжку та олівця і наказує записувати ним сказане. Ярослава вразили слова попа Іларіона із Берестова: “Раніш закон, а потім благодать”, і велів записати Микиті, що потрібно: “Поставити на Росі города, / Щоб степова спинилася орда...” Згадавши про Юр'єв, Ярослав поцікавився у Слав'яти, чи той знайшов городника, щоб розбудувати місто. Звертається до Микити з промовою, що князю до вподоби “палати білі й храми будувать”. Нарікаючи на небажані обов'язки, які випадають на долю князя, Ярослав запрошує всіх подивитись, як будується храм.

Прибігли дівчата з Єлизаветою. Сильвестр доповідає Ярославові, що Єлизавета навчилася читати й перекладати з грецької мови. Князь похвалив дочку. На запитання Ярослава, чому вивчала саме грецьку, дівчина відповіла, що в грецьких письменах вона шукає заповіту мудреця, як “утворити спокій на землі”. Батько: “Береться мудрість не із заповітів, / А із шукань і помилок гірких”. Дівчата раптом закричали: вони побачили, як намагався підвестись із землі п'яний Свічкогас. Сильвестр призвав Свічкогаса встати перед князем. Зляканий Свічкогас намагається пояснити Ярославу, що його голова втомилась від книжної мудрості, і він вирішив зняти втому вином, але це не допомогло, і він заснув. Ярослав вирішив покарати списувача.

В'їжджає Гаральд, вітає князя і Єлизавету, виголошуючи захоплення красою княжни. Розмову перериває шум і крики з боку будівництва храму. До князя біжить урядовець Ярун, заляпаний глиною і крейдою, повідомляє, що якийсь варяг когось убив. Ярослав посилає Слав'яту і Микиту з'ясувати проблеми. Князь помітив захоплення Гаральда його дочкою. Вважає, що перш ніж сватати її, воїн повинен упорядкувати своє життя: “Бо князю руському негоже віддавати / Свою дочку бездольному пірату”. Гаральд погодився. Сильвестр повів князя показувати переписані книги, а Єлизавета затрималась, прощаючись із Гаральдом.

Їх розмову перебиває галас і крик людей, які йшли до замку Ярослава. Юрба людей вела зв'язаного варяга Турвальда. За ними йшли Слав'ята і Микита. На шум вийшов Ярослав, підійшли варяги, які намагались звільнити Турвальда. Князь заспокоїв народ. Муляр Журейко підводив до нього старого селянина Людомира і його дочку Милушу. В них варяг убив сина і брата, який захищав сестру. Людомир вимагав у князя суду і кари. Інгігерда порадила, щоб варяг заплатив виру і їхав із Гаральдом. Князь радить дружині не втручатися. До Людомира звернулася Єлизавета з проханням не проливати крові, бо сина він не поверне, а батька просить прийняти варягову виру. Князь наказав варягові сплатити подвійну виру за волю. Гаральд дає Турвальду гаманець із золотом. Розв'язаний варяг насміхається над присутніми, хапаючи Милушу. Журейко вбиває його ножем і тікає. Варяги кидаються на людей, варта обеззброює їх. Єлизавета горнеться в сльозах до Ярослава. Батько заспокоює дочку, нагадуючи, що не можна нав'язати “мир і благодать” “кроткими руками”.

Дія третя “Квітневий сніг”

Квітень 1032 року. Випав сніг. Людомир бачить у цьому недобру прикмету. Він доходить до замкової брами, біля якої стоять вартові. До замку підходять новгородські мужі Давид і Ратибор, вони шукають монаха Микиту. Варта пропускає їх у замок.

Через яр піднімається Милуша. Дівчина будує план прохання перед князем про помилування Журейка, перед весіллям Єлизавети з Гаральдом, який став королем Норвегії. Людомир не поділяє думок Милуші.

З-за брами виходять Анна і Єлизавета. Анна намагається розвеселити сумну Єлизавету. Каже, що це Гаральд привіз сніг із далеких льодовитих країв, де він став королем. Єлизавету засмучує, що Гаральд пролив багато крові. Анна запевняє сестру, що чоловіки усі такі, “їм лиш давай добичу та походи”. Можливо, ставши королем і одружившись, Гаральд буде менш войовничим. Єлизавета признається, що не витримає розлуки з рідним краєм. Анну сватає французький король. Якщо на шлюб погодиться Ярослав, їй теж прийдеться покинути Київ. Сестри йдуть до замку, їм услід кидається Милуша.

Із воріт замку виходять Микита, Давид і Ратибор. Новгородські мужі нагадують Микиті, що він, син Новгородського посадника Коснятина, повинен помститися за батька. Однак Микита, який був при Ярославі писарем, бачив всі діяння князя, не хотів вже помсти. Ярослав звільнив із посади варяга Ульфа, який був намісником у Новгороді та багато лиха зробив місту. Микита: “Новгород стоїть за Ярослава / І за єдину руськую державу”. Повертається до замку.

З покоїв замку виходять Інгігерда з Ульфом. Вони розмовляють про дії Ярослава, що князь образив намісника. Це обурює княгиню, бо вона варязька принцеса. Вона велить йому сурмити збір дружині і повстати проти Ярослава, надіючись на підтримку Гаральда.

З'являється Ярослав зі своїм почтом та дочками. Ярослав занепокоєний становищем у краї: “Мої полки побито у Зирян, / І знов Мстислав готує меч і брань / На города й права мої державні”. Доля Єлизавети його непокоїть: чи віддати її в далекий край, чи залишити з Гаральдом тут. Залишити Гаральда в Києві – значить дати зброю Інгігерді проти нього. Сильвестр заспокоює князя. Ярослав дізнається у Слав’яти, хто дав наказ сурмити збір. Той відповів, що Ульф від імені княгині. Ярослав погрожує Інгігерді віддати її у монастир. Інгігерда висловила невдоволення Ярославу, який із її шлюбного міста вигнав Ульфа. Новгород вона називає Гольмгардом. Ярослав: “Гольмгарда я не відаю, жона! / Є Новгород – і час би пам'ятати / Княгині руській славні імена! / І не відняв, бо не його то місто…” Інгігерда дорікає Ярославу, що варяги допомогли йому здобути Русь і що у нього тече кров варяга і рабині. Ярослав: “З усіх небесних благ / Найвищим благом кров я цю вважаю, / Що є з народом вірний мій зв'язок”. До князя підходить боярин Мирослав, який перехопив гінця з листом від Коснятина про нову змову проти Ярослава. Ярослав поцікавився, кому надіслано його. Мирослав не знає, бо посланець мертвий. Ярослав: “У монастир замкну я Інгігерду / І Коснятину голову зітну”.

Ярослав сідає на трон. Його родина займає місця. Бояри стають навкруги. Під звуки музики починається похід Гаральда. Гаральд в шоломі, увінчаному короною. Гаральд просить прийняти дари. Ярослав радо зустрічає майбутнього зятя, який схвалює діяння князя, про які він чув далеко за морями. Сильвестр побачив Свічкогаса, який з монаха став варягом, бо плавав з ними два роки. Єлизавета під час церемонії звернула увагу на напіводягнену рабиню з дарами. Вона накрила її своїм хутром. Це зворушило Гаральда, він співає їй пісню. Він привіз Єлизаветі терновий вінок з могили Іоанна. Цим він повністю завоював дівоче серце. Ярослав розчулено погоджується на шлюб доньки з норвезьким князем.

Дія четверта “Каменщик і князь”

У саду Ярослава. Травневий вечір. Весілля Гаральда та Єлизавети. Свічкогас ганяється за дівчатами, які сміються, називаючи його монахом. Входить Сильвестр, погрожує кинути Свічкогаса в яму. Свічкогас: “Ладен я свині пасти в цих ярах, / Ладен свічки гасити по церквах, / Ніж рицарем вельможним і багатим / Розкошувати по чужих краях!” Пообіцявши Свічкогасу допомогти, Сильвестр виходить.

Із-за дерев крадькома з'являється Журейко. Просить Свічкогаса покликати йому Милушу. Просить Милушу їхати з ним у Тмутаракань, де він за час вигнання купив землю, має власний човен. Дівчина розгубилася, бо любить Київ, батьків. Вона запевняла Журейка, що любить його, але попросила одну ніч на роздуми. Зустрітися домовились на кораблі.

Весілля продовжується. Микита сумує, бо прощається зі своїм коханням до Єлизавети. До нього підходить Джема – дівчина-рабиня з Сицилії, зізнається у своїй любові до Микити, він нагадає, що він монах. Однак Джема вміє бачити людей: “Ти, мабуть, князь...” Із темряви виходять Ратибор і Давид. Вони привели свідка, який підтвердив, що за наказом Ярослава був вбитий Коснятин. Новгородські мужі зникають у темряві, побачивши, як із церкви повертається весільний похід. Микита дорікає собі в тому, що жив у кривдника його батька і їв його хліб. Йде в глибину саду.

Інгігерда і Ульф продовжують будувати інтриги проти Ярослава. Ульф повідомив, що всі піднімуть мечі проти Ярослава вночі, коли задзвонить дзвін. Вони виходять із саду, в якому чути крик пугача. Це Журейко викликає Милушу. Він підслухав ненароком розмову в саду і хоче йти до князя, щоб сповістити йому про план варягів. Милуша не дозволяє йому. Ульф із вартою хапають юнака. Вони намагались звинуватити його у нападі на князя. Варяг наказує вбити Журейка. Милуша зняла крик. Ульф вдарив її ножем і тікає. На крик збігаються люди, серед яких Ярослав і його сім'я. Милуша просить врятувати Журейка, якого забрали і загрожували вбити. Вбігає Журейко: “Сьогодні-бо вночі / Умислив Ульф з княгинею лукаво / Тебе схопить і в поруб заточить”. Бачить поранену Милушу. Плаче над коханою дівчиною.

Ярослав відсилає дружину у монастир замолювати гріхи, а Гаральда просить рушати до рідних берегів: “Тобі я вірю. Та не вірю долі, / Що знов на Русь варягів привела. / Хоч як мені тяжка дочки утрата, / Прощай, Гаральде, Русь понад усе”.

Вмирає Милуша. Єлизавета в сльозах. Ярослав просить Журейка служити в дружині, однак юнак відмовляється, бо життя в Києві без Милуші для нього важке. Ярослав довіряє Журейкові від його імені пильнувати південний край і дає йому перстень – символ влади князя.

Повертаючись до себе, Ярослав зустрів Микиту, який не міг зрозуміти, за що вбито його батька, князя Новгородського Коснятина. Ярослав: “Тому й скарав чесного Коснятина, / Що він порушив спокій на Русі…”.

Дія п'ята. Перша відміна. “Гуслі і меч”

1036 рік. Ярослав сидить на престолі і веде розмову з угорськими і польськими послами. Поряд нього – його 16-літній син Володимир і Інгігерда в черничому убранні. Ярослав з гордістю ділиться своїми досягненнями перед послами. Але гордість переплітається з горем, бо прийшла звістка про смерть Єлизавети. Посли вклоняються і виходять.

Ярослав сидить зажурений на троні. Підходить Інгігерда. Вона змінилася, пом'якшала характером. Заспокоює його. Роки в монастирі навчили Інгігерду цінувати любов і мир родинного житла, вона просить у Ярослава пробачення за біль, якого йому завдала. Ярослав приходить до згоди з дружиною, та вдячно цілує йому руку і виходить.

Входять Сильвестр і Свічкогас. Вони принесли нові книги, щоб розважити смуток князя. Князь зацікавився долею Свічкогаса, чи не хоче він знову стати варягом і покинути Київ. Свічкогас: “Ніде нема у світі тих щедрот, / Що я знайшов отут на батьківщині”. Сильвестр показує Ярославу розкішне грецьке видання Псалтиря з ілюстраціями. Князя захоплюють храми із золотими куполами, хоче збудувати такій самий. Сильвестр зауважує, що грек просить 100 гривень золотом, а це надто дорого. Ярослав хоче поговорити з греком. Поки Свічкогас ходив за греком, Володимир подає князю молитвослов і радить батькові прийняти хазяїна цієї книжки. Князь узнає книгу Єлизавети і просить негайно привести мандрівника.

Входять Микита і Джема. Ярослав просить розповісти про дочку. Микита заїхав у Норвегію і бачив там Єлизавету, яка завжди сиділа біля вікна і дивилась в бік Русі, співаючи пісень про рідну землю. Вона просила Микиту передати молитвослов батькові. Ярослав дорікає собі, що віддав дочку в чужу країну. Останньою волею Єлизавети було прохання до князя подбати про Джему. Джема просить дозволу служити Микиті, як служила Єлизаветі.

Сильвестр і Свічкогас ввели грека Парфенія. Він говорить, що ця книга єдина на землі, а тому така дорога. Ярослав дає 50 гривень, але Парфеній не погоджується, бо таку ціну встановив господар.

До зали входить Мирослав з сумною звісткою, що печеніги йдуть на. Ярослав дає наказ скликати військо. Мирослав: “Але ж нема у нас полків готових, / Несила нам... До Новгорода знову / Когось би треба зараз же послать”. Князь хоче їхати до Новгорода. Парфеній згоджується за 60 гривень віддати Псалтир, але Ярослав ніби не чує його. Дає наказ готуватись до зустрічі з ворогом. Парфеній знов звертається до князя і просить за книгу гроші. Ярослав гримає на нього, мовляв, не до книги зараз. Він просить всіх протриматись, поки він приведе свіжі полки. Микита заперечує, бо на дорогу потрібно тільки туди 12 днів, та чи захоче Новгород допомагати Ярославу – теж невідомо. Ярослав вихоплює меч і кидається на Микиту. Джема кидає під ноги князю цитру. Він здивовано спиняється і опускає меч. Джема просить його не затівати бою. Ярослав вибачається перед Микитою. Микита запевняє князя, що він йому не ворог.

Входить Журейко у східному одязі. Юнак повідомив, що коли побачив орду, яка збирає загони, то поплив до Новгорода. Каже, що полки вже йдуть до Києва на допомогу. Ярослав обіймає Журейка. Володимир захоплюється новгородцями і просить батька “по-царськи їм воздать”. Ярослав впевнений, що князем у Новгороді буде Володимир.

Всі одягають військову зброю. Входить стурбована Інгігерда. Князь обнімає її і Володимира: “Вперед, на бій за землю нашу рідну, / За Київ наш, державний і святий!”

Друга відміна “Золота брама”

Минуло декілька днів. Війна продовжується. За вікнами чутно шум битви. Інгігерда, Джема та придворні жінки дивляться у вікно. Інгігерда молиться. Володимир входить у залу в кольчузі та шоломі і повідомляє матері, що був на вежі. Інгігерда наказує сидіти біля неї, бо він іще малий. Володимир нагадує матері, що батько поставив його Новгородським князем. Входить Свічкогас, якого прислав князь захищати замок, бо прорвавсь крізь оборону один загін ворога. Сильвестр благословляє Свічкогаса на боротьбу з ворогами.

Парфеній пропонує Сильвестру Псалтир уже за 50 гривень. Сильвестр дає 20 гривень, і стріла, що влетіла у вікно, змусила Парфенія погодитись. Вбігає Мирослав. Він запевняє княгиню, що ворог буде розбитий. Грек жалкує, що продешевив Псалтир. Під музику, сурми, радісні вигуки входить Ярослав із мечем. Дружина і син обнімають князя. Він сідає на престол і п'є піднесену Інгігердою чашу.

Давид і Ратибор вносять покриті чорним сукном ноші. Це загинув Микита. Джема з криком кидається до мертвого юнака. Ярослав сходить із престолу і схиляє голову, клянеться новгородцям звільнити їх від данини і послати князювати до них Володимира. На честь перемоги над печенігами Ярослав вирішує побудувати храм. Сильвестр дарує книгу Ярославу, яку купив за двадцять гривень. Князь наказує виплатити ще вісімдесят, бо “не гоже нам скарби словесні дешево цінити”. Всіх закликає на пир в ім'я перемоги. Дає обіцянку побудувати новий Київ із золотими куполами із золотою брамою.

За матеріалами Бібліотеки української літератури