Любко Дереш. Міні-інтерв’ю

Нам вдалося поспілкуватися з Любком Дерешем на презентації його нового роману “Намір!”, що відбулася 27 травня у “Квартирі Бабуїн”. Після години читань уголос та ще години розмов із читачами

Нам вдалося поспілкуватися з Любком Дерешем на презентації його нового роману “Намір!”, що відбулася 27 травня у “Квартирі Бабуїн”. Після години читань уголос та ще години розмов із читачами (“Квартира” зазвичай не видає письменникам мікрофон) Любко не виглядав стомленим, і нам вдалася розмова, присвячена деяким аспектам митцевого самоусвідомлення.

– Через постійну концептуальну прив­’язку до Мідних Буків чи не почуваєтеся ви заручником попередніх, може, менш зрілих (як на сьогодні) творів?

– Можливо, трохи й почуваюся. Тим не менше, повертатися в Мідні Буки мені приємно, тому що я можу розбудовувати те, що було. В романі “Намір!” Петро виїжджає з Мідних Буків: одна його частина до Львова, інша – до тернопільського села. Таким чином, Мідні Буки фігурують на перших чотирьох-п’яти сторінках, далі там вже зовсім інші обрії. Мені цікаво обігравати деякі місця інакше, з іншої точки зору. Як той сюжет з “Поклоніння Ящірці”, де хулігани ґвалтували Дзвінку. Якщо в “Поклонінні” на ситуацію дано погляд якихось неформалів, то “Намір!” починається з тієї ж ситуації, але поданої очима її учасника з “пацанів”. Мені, власне, був цікавий такий контраст.

– У ваших творах зустрічаються не позбавлені глобальності філософські думки, виказані персонажами в дидактичній формі. Чи відчуваєте відповідальність перед читачем як потенційний гуру?

– З усього, що мене турбує стосовно моєї творчості, ця дидактичність турбує мене якнайбільше. Але оскільки вона вже присутня, я мушу якось її виправдати. Чи відчуваю відповідальність? До певної міри так. Тобто я не пробую, скажімо, когось чогось навчити, але намагаюся звернути увагу на деякі взаємозв’язки речей, на певні факти, що часом опиняються на периферії нашого щоденного життя.

– Яким ви уявляєте культурне і мистецьке життя України в майбутньому і ким бачите в ньому себе?

– Якщо говорити про українську літературу, то я вважаю, вона буде розвиватися, і за десять-п’ятнадцять років асортимент на нашому ринку значно зросте. Це буде різножанрова література, почнуть формуватися справжні ніші. Стане прибутковим працювати в детективному жанрі, в любовному, пригодницькому, фентезі… Але все далі й далі з’являтиметься багато просто хорошої позажанрової літератури. Стосовно ж культурного життя і мене в ньому – важко передбачити щось. П’ять років тому я не міг передбачити, що от зараз сидітиму й даватиму такий коментар. Я просто не маю морального права себе десь там поміщати.

– А чи можливий Любко Дереш не тільки як культурний та ідеологічний борець, але і як борець політичний?

– Борець? (сміється)

– Авжеж: дидактична форма…

– Ні, думаю, це неможливо. Якщо я в собі щось таке побачу, то буду це присікати на корені. А стосовно дидактичності – це тверезе зауваження, вона постійно вилазить боком.

– Ви, певно, встигли звикнути до своєї резонансності. Не відчуваєте нестачу піару з боку вашого нового видавництва?

– Ні, якраз піару з його боку не бракує. Тим більше, книжка щойно вийшла, весь піар попереду. На осінь планується досить масштабний тур по основних містах України. В принципі, тоді вже будемо судити. Курчат по осені рахують.

Розмовляв Олек Веремко-Бережний

___________

*В романах Любка Дереша – типово провінційне містечко, де увесь час стаються якісь страхіття.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Поділися в соціальних мережах

Теги

Читай також


Новини партнерів


Коментарі (1)

символів 999

Новини партнерів

Новини tochka.net

Новини партнерів

Loading...

Ще на tochka.net