Таня Малярчук: “Моє покоління однозначно не втрачене”

Яке воно – молоде літературне покоління, дитинство якого пройшло в роки перебудови? Ми спробували це з’ясувати на прикладі окремо взятої Тані Малярчук... Таня Малярчук – молоде (1983 року

Яке воно – молоде літературне покоління, дитинство якого пройшло в роки перебудови? Ми спробували це з’ясувати на прикладі окремо взятої Тані Малярчук...

Таня Малярчук – молоде (1983 року народження), але вже помітне явище в українській літературі. Вона автор двох книг прози – “Ендшпіль Адольфо, або Троянда для Лізи” та “Згори вниз (книга страхів)”. Народилася в Івано-Франківску, живе у Києві, працює журналістом на “5 каналі”.

– Якими є твої перші спогади дитинства? У якій атмосфері ти виховувалась?

– Перший яскравий спогад дитинства – це як я тікала з дитсадка. Вихователька довірила мені піти пошукати в пісочниці загублене відерце. Я відерце знайшла, а потім раптом подумала, що так само можу і втекти. Напевно, це був мій перший асоціальний вчинок, коли я цілком усвідомлювала, що тікати з дитсадка не можна, але дуже хочеться – “і що вони мені зроблять?!”. Тоді, правда, я не знайшла дорогу додому і до ночі каталася в тролейбусах, аж поки не заснула в одному з них.

Так я і виховувалась – мені було добре, мене всі любили і вважали розумною дитиною, тато вечорами сидів на кухні і розповідав про космос і зірки – словом, класична радянська ідилія у стилі журналу “Тєхніка маладьожі”. Але час до часу в мене з’являлось непоборне бажання тікати. Тому, очевидно, я й почала писати : ).

– Чи пам’ятаєш ти часи “перестройки”? Які спогади пов’язані з цим часом?

– У великій і щасливій Країні Рад я прожила вісім років, і пам’ятаю їх дуже добре. Правда, оскільки я була ще зовсім дитиною, то спогади всі якісь казкові, напівфантазійні.

Я не маю образи на ті часи. Окрім кількох вистоювань у черзі за маслом і того, що у батьків постійно не було грошей, нічого трагічного я тоді не переживала. Навпаки. В мене була логарифмічна лінійка, з якою я гралася у машину часу – “їздила” на ній то до Бразилії, то до Москви. В мене була радіола (!), в мене були білі капронові колготки, які я постійно дерла.

Єдине, через що я страждала, – це жуйки. Я була якась вічно на них голодна. Одну я жувала два тижні, а потім сховала на чорний день і знайшла через десять років.

– Яки книжки, фільми, музика подобались тобі в дитинстві – і зараз?

– Читала я все підряд, дивилася все підряд, а слухала виключно свою радіолу (!). Коли я залишалась сама вдома, то могла разів двадцять переслуховувати “Арлєкіна” Алли Пугачової, і ще “Сіній тєплоход”, “Птіцу Щастья”, ну і, звичайно, “Брадягу” Анни Герман. Зараз я стала значно перебірливіша : ).

– Як би ти охарактеризувала своє покоління? Чим воно відрізняється від інших?

– Моє покоління однозначно не втрачене, але й дуже багато від нього теж не треба очікувати. Покоління зламу – напевно, так його треба назвати. Ніби і вільні, і мудрі, і сильні, війни не знали, голоду не знали, всяких там переслідувань, але генетична пам’ять ще дуже свіжа. Страх і неповноцінність проявляється у підсвідомих речах. Принаймні так є зі мною. З іншого боку, це і добре, бо страх провокує креативність, таку собі захисну реакцію.

– Чи є рідні Карпати для тебе якимось “місцем сили”?

– Швидше місцем безсилля. В Карпатах найбільше усвідомлюєш свою нікчемність і незначимість. В Карпатах ти комаха, але комаха щаслива. Там перестаєш чогось хотіти і просто живеш. В тебе є мета, наприклад, дійти до Попа Івана, або до озера Несамовитого, і ти йдеш, поволі, крок за кроком, без якихось амбіцій, які аж до нудоти притаманні сучасному світові. В Карпатах ти не сучасний, але природній.

Я думаю, як Карпати зміняться і чи зміняться, коли там запрацює мережа мобільного зв’язку. Чи стануть вони зоною досяжності? Навряд. І це добре, що у твоїй країні є якась абсолютно недосяжна зона, яка вимагає постійного повернення.

– Яку книжку ти мрієш написати?

– Мрію написати ідеальний відсторонений роман про “правду жизні”. Але поки що я не впевнена, що у цій “жизні” є якась правда.

– На твою думку, хто є твоїм “ідеальним читачем”?

– На жаль, я не можу описати свого читача. Хотілось би, щоб він був “універсальним”.

Питання ставила Світлана Євсюкова за допомогою Олени Семенюк

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Поділися в соціальних мережах

Теги

Читай також


Новини партнерів


Коментарі (1)

символів 999

Новини партнерів

Новини tochka.net

Новини партнерів

Loading...

Ще на tochka.net