Це моя друга книжка за ліком, а для мене – кохана дитина, плоть і кров, моє божевільне життя, мої знайомі і друзі, котрі по-своєму були легендарними у київський неформальній тусівці і варті того, аби хтось про них згадав незлим тихим. Більшості з них вже нема серед живих, але я точно знаю, що вони прагнули популярності, вони хотіли бути почутими і побаченими, їм подобалося привертати до себе увагу. „Замість крові” – це якийсь чорний обеліск контркультурній толоці Києва часів розвалу совка і ранньої незалежності України.