Ігор Кондратюк – ветеран українського шоу-бізнесу та телебачення. Для багатьох популярних на сьогоднішній день артистів його програма «Шанс» стала справжнім трампліном у кар'єрі. А «Караоке на майдані» взагалі є однією з найулюбленіших передач для українців. До речі, 17 січня програмі виповнилося 11 років. Це стало приводом для нашої зустрічі з Ігорем.
Втім, E-motion вирішив поговорити з Кондратюком не лише про феномен успіху його дітища, але й про рівень українського шоу-бізнесу в цілому.
– Ігорю, спочатку про справи насущні. Наскільки ми знаємо, «Караоке на майдані» змінила канал і тепер виходитиме на СТБ. З чим це пов'язано?
– Просто ми не домовилися з керівництвом «1 +1» і вирішили розійтися. Начебто по-доброму. Але однаково є деякі нюанси. Наприклад, мені незрозуміло, чому «Караоке» досі висить на їхньому сайті. У моєму розумінні, якщо інформація там розміщена, значить, передача в них виходить. А насправді на «1 +1» виходять лише повтори. З погляду бізнесу це різні речі. Якби я міг продавати повтори, то давно літав би на власному літаку. Я прийшов на канал СТБ, із яким уже співпрацював на шоу «Україна має талант». Мені абсолютно зрозуміло, чого хоче канал і його керівництво. Одна тільки є творча проблема – аудиторія «Караоке» все-таки, напевно, старша, ніж аудиторія каналу «СТБ». Але тут іще потрібно відстежувати всі ці моменти.
– А за час існування передачі аудиторія якось змінювалася?
– Звичайно. Адже людям властиво довго на передачах не висіти. Є любителі передачі «Що? Де? Коли?», до яких належу і я, але на якомусь етапі мені було вже нецікаво дивитися. Це нормально. Є люди, які подивилися «Караоке» два роки, потім перестали. Є люди, які взагалі перестали дивитися телебачення. Але, напевно, є й такі, хто вже 11 років із нашою програмою. Хоча це швидше виняток.
– На ваш погляд, у чому феномен успіху «Караоке на майдані»?
– У тому, що ми показуємо людей такими, якими вони є. Ми показуємо, як співають люди, як вони грають у гру. Звісно, вони призвичаїлися до цієї гри – чесніше було дивитися на них років десять тому, оскільки зараз люди вже розуміють, як потрібно поводитися, що говорити. Але однаково це залишається цікавим. А в чому феномен інших реаліті-шоу? Ви дивитеся й порівнюєте себе з учасниками. Можливо, формат уже трохи морально застарілий і цим зараз нікого не здивуєш, але глядачам подобається. Також, напевно, в програми «Караоке на майдані» не найогидніший ведучий. Бо якби був поганий, то передача вже давно згинула б. От із таких простих інструментів і складається феномен «Караоке на Майдані». І що ще важливо – ми поставили її в правильний час. Ще коли я працював у Москві, то зрозумів, що 11 година у вихідний день – для такої передачі це саме воно!
– Я знаю, що ви є співавтором ідеї програми. Пам'ятаєте, як придумали її?
– Настав період, коли в мене були тільки наукові заробітки й телекомпанія «Гра», яка запросила зробити передачу. Придумали ми цю ідею з Андрієм Козловим у нього на кухні. Придумали через потребу (як рекламну передачу про мікрофон-караоке), що говорить про те, що не завжди хороші ідеї приходять у голову спонтанно.
– А перший випуск «Караоке» пам'ятаєте?
– Звичайно! Оскільки я вже мав досвід роботи в Москві, то сказав нашим: «Не хвилюйтеся, все буде добре». Ми вийшли на вулицю і я став скликати людей, ніби глашатай: «Люди добрі, підходьте, нудно не буде!». Так я скликав невелику юрбу, ми почали співати. А оскільки знімали відразу два чи три випуски, то, поки ми зняли одну передачу, людей уже зібралося дуже багато!
– Потім, я так розумію, вже не доводилося скликати людей?
– Ніколи не давали рекламу програми «Караоке на майдані»! Тільки анонсували тури, оскільки, якщо ви живете в Дніпропетровську, то звідки вам знати, що ми до вас приїдемо завтра? Тому робили тільки анонси турів. Ще один раз анонсували в Києві перехід із місця на місце. Втім, можна було й не анонсувати, оскільки люди самі побачили б, що техніку розгортають в іншому місці.
– До речі, про людей. Наскільки вони змінилися за ці 11 років? Не глобально людство, а ті, хто приходять до вас на зйомки передачі.
– Скоріше, я змінився. Я чіткіше почав розуміти, хто прийшов у кадр потрапити, хто прийшов поспівати. Я розумію, що є така категорія людей, яка ніколи не стоятиме із сьомої ранку, щоб потрапити у перший ряд. І таких досить багато. Мені, як і раніше, не подобаються люди, які ходять із передачі в передачу, при цьому нічого не роблять, але просто стоять, щоб потрапити в кадр. І я тепер майже відразу можу вичислити двох фіналістів. Ось я взяв чотирьох, і вже розумію, що цьому нічого не світить, а цей може перемогти. І дуже дивуюся, коли мої прогнози не виправдовуються. Потім, звісно, в мене з'явилося де жа вю. Коли я виходжу на Майдан, то вже розумію, що вже це бачив. Оскільки людей, які не потрапили з першого разу, але хочуть потрапити з другого й третього – їх дуже багато. І раніше вони діставали розпитуваннями й дошкуляли проханнями, але оскільки я людина твердих переконань, то все було безрезультатно. Кажуть: «От я так добре співаю, дуже хочу взяти участь», я відповідаю: «Ну приходьте на майдан», «А тільки так?» «Тільки так» «А якщо я вам грошей дам?» «Давайте іншим, тому що я вас слухати не буду» «А чому?» «А тому, що одна справа заспівати в студії, інша на майдані отримати підтримку людей».
– За час існування передачі ніяких кардинальних змін у форматі передачі не було. Чому?
– А навіщо? Може, це й якась творча імпотенція, але я вважаю, що в кожній формі має бути якийсь здоровий консерватизм. Тому що якщо поміняти КВН, то це вже буде не КВН а бої без правил. Форму можна змінювати лише у визначених межах.
– Тобто якісь нововведення все-таки були
– Ну ми робили «Перший хіт», коли приходили люди й співали пісні, які вони написали самі. У певному сенсі маячня, але кілька гарних пісень ми, на мій погляд, знайшли. Також ми карали учасників, які вилетіли в другому турі. І багато чого іншого. Тому якісь локальні нововведення були.
– З грішми, які учасники збирали у фіналі, щось теж міняли, наскільки я знаю.
– Так. Якось одна дівчинка перемогла, тому що їй кинули п'ять двістігривневих купюр. Було очевидно, що кинув хтось із рідних. Тоді ми вирішили трохи змінити правила: більше двадцятигривневих купюр кидати не можна. А в найкритичніші моменти, коли ми визначали співака року, то дозволяли кидати взагалі тільки по одній і дві гривні.
– А скільки найбільше грошей збирав учасник «Караоке на майдані»?
– По-моєму, найбільша сума була близько п'яти тисяч гривень. І вона, якщо не помиляюся, була набрана ще до того, як ввели правило не кидати великі купюри, тому частково складалася зі своїх грошей. Це до речі, як у шоу-бізнесі. Якщо в тебе є гроші і знайомства, то ти їдеш на «Євробачення».
– До речі, ваша передача – це наче якась мініатюрна проекція сучасного шоу-бізнесу. Здавалося б, пробитися можна, але перемагає той, у кого грошей більше в капелюсі виявиться.
– У тому й річ, що шоу-бізнес повний нечесними людьми, і це правда. Він манить таких людей, які хочуть швидко заробити шалені гроші. Адже, по суті, це не шахта й не завод – робота не дуже заморочлива. Мізків і якихось надзусиль не потрібно, головне бути дуже спритним.
– Поговоримо про телебачення. Як би ви оцінили рівень українського телевізійного продукту?
– Ми робимо абсолютно нормальний продукт. Тільки мені на українському телебаченні бракує конкуренції. Мало хороших продюсерів, операторів-постановників тощо. На мій погляд, кількість хороших ведучих у нашій країні давно завмерла. Діма Шепелєв увірвався, але потім одразу поїхав до Росії. З тих пір навіть не можу назвати й виділити когось. Якщо зараз запускатимуть якусь велику передачу, то її й віддати нікому з нових. Мене запрошували на кастинги на пару каналів, я кажу: «Беріть молодих». Відповідають, що немає таких.
– А якщо порівнювати наше ТБ з російським?
– Чесно кажучи, загальний рівень російського телебачення вище виключно за рахунок конкуренції професійної. Але якщо брати окремі продукти, то мені, скажімо, більше подобається «Україна має талант», ніж їхня «Минута славы». Можливо, я суб'єктивний, але так є. «Фабрика-3» була нічим не гірша за російську. Правда, перші дві не витримують жодної критики. Такий проект, як «Шанс», у них узагалі був відсутній. До речі, в чому, на мій погляд, складова успіху цієї «Фабрики». Адже молодь присадити на якусь передачу дуже складно. І успіх цієї «Фабрики» пов'язаний, на мій погляд, іще й з тим, що випав саме цей місячний карантин. І діти в'їхали в «Фабрику», тільки тому, що батьки їм це дозволили. А потім уже батьки бачили, що діти втягнулися, й більш поблажливо до цього ставилися. Якби не цей карантин, вони б утратили дуже великий пласт аудиторії. На «Новому каналі» про це не говорять, природно, але я впевнений, що так і є. Хоча третя «Фабрика» – найрозумніша й найцікавіша.
– До речі, раніше справжньою фабрикою зірок була програма «Шанс». Вона стала трампліном для багатьох популярних нині зірок шоу-бізнесу.
– Звичайно, «Шанс», дав дорогу багатьом. Адже тоді не було подібних проектів. Із «Шансу» вийшло десяток фігурантів українського шоу-бізнесу. Їх можна перелічити: Віталій Козловський, Наталя Валевська, Петро Дмитриченко, Саша Воєвуцький, група «Авиатор», Віка з «НеАнгелов», Марина Огородник, Ігор Татаренко.
– Але й не тільки ж виконавці стали популярні.
– Так, після програми «Шанс» ті ж Олена й Діма Коляденко стали популярні й «пішли в тираж», як кажуть. Але в цілому, я вважаю, у нас велика замкнутість серед зірок.
– Що ви маєте на увазі?
– Я абсолютно переконаний, що публічних людей потрібно робити! І це не так просто! Ось дивіться, «Танці з зірками» зробили публічним Влада Яму, того ж Кузьму зробила публічним програма «Шанс», і він цього не приховує. Могилевську теж, «Квест пистолз». Була зроблена купа публічних людей. Так само, як у різного роду політичних ток-шоу роблять зірок із політичних діячів. Але замкнутість є. Я б, наприклад, із задоволенням поміняв би в «Шансі» хореографа чи, скажімо, перукаря, але ми не знаємо, кого взяти.
– А чому формат українських шоу не продається на захід? Нам і тут нема чого запропонувати для європейського ринку?
– Що європейці можуть купити, для мене велика загадка. На мій погляд, наприклад, передача «Шанс» дуже цікава. Принаймні, наш глядач дуже любив. І для мене загадка, чому ця передача не вистрілила й не була продана нікуди. Наскільки я знаю, жодного українського телевізійного формату ніколи не було продано. Можливо, тому, що ми більш відкриті? Не знаю. Я особисто пропонував формат «Караоке на майдані» людям із цього бізнесу, коли був у Голлівуді. Вони зацікавилися, взяли передачу, але потім так і не вийшли на контакт. Не виключаю, що ця передача зараз йде в якійсь країні.
E-motion висловлює подяку ресторану «Марокана» за допомогу в проведенні інтерв'ю.