Рухаючись до Андруховича
повз церкву святого Андрія,
угледів, що чогось хоче
від мене львівська повія.
В кишені проте не намацав
я жодної, бодай, крони.
Зникли умить палаци,
луснули вщерть корони.
Спустившись на грішну землю
вже біля святого Юра,
зловив я незлу ідею:
життя – то звичайна,
чи то пак знущальна,
чи навіть знищувальна гра!
Ховаючись, ніби в Андах,
на Замку Високім від спеки,
запитував – Де ж моя Ада?
І де є мої небезпеки?
Контемплятуючи з Босхом,
пив каву та їв цитрини.
Нема кармелітів босих,
зникли отці бернардини.
В Михайла зараз студити,
в Онуфрія – василіяни.
Мені ж бо хочеться пити,
ба більше, бути п’яним.
А понад усе – карнавалу,
і передусім для нас!
Най грає Леонкавалло,
хай скаже щось Фортінбрас!
Чорнила на площі Ринок
(подивитись рідкісних рибок
чи відвідати фірмовий Reebock?),
в Успенській самі ікони.
Від “Ляльки” до інших криївок –
знов грошові перепони.
У львівських кав’ярнях Поета
рішуче не існувало,
а я все не міг доперти:
він – мешканець Станіслава.
У жоднім львівськім соборі
Поет не сповідався,
втім, віднайти’го у Львові
не вельми я й сподівався.
Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!
Коментарі