Штольня: на межі між Хічкоком і Рязановим

Від початку фільму всі зрозуміли: йтиметься про язичництво. Тема суперова, та й обіцянки творців “Штольні” щодо використання “суто українських реалій” дотримані.Перші кадри дещо бентежать, адже

11 травня 2006, 15:20

Від початку фільму всі зрозуміли: йтиметься про язичництво. Тема суперова, та й обіцянки творців “Штольні” щодо використання “суто українських реалій” дотримані.

Перші кадри дещо бентежать, адже типово українськими героями постають студенти-географи, які грають на відкритому спортмайданчику в баскетбол. Та нехай. Добре, що хоч не регбі...

Типажі витримані в рамках жанру: крутий хлоп і його менш крутий приятель; сексапільна білявка і її подруга – не така сексапільна, бо шатенка. Ну і, звичайно, “ботанік” – інтелігент в окулярах, з якого знущається крутий хлоп. Уся ця компанія вирушає на практику, причому на крутій іномарці (така собі “вітчизняна реалія”).

Далі з’явився професор, який у дорогому туристичному прикиді скоріше нагадував викладача Гарварда. Почалися розкопки – посеред лісової галявини намалювався квадратик чистого пісочку, у якому заходилися ритися студенти. Глядачі захихотіли. Зрозуміли: фільм обіцяє бути веселим.

Загубивши професора, студенти з радістю покинули пісочницю і спустилися в штольню – знайти професора і, можливо, ідол Перуна, а з ним – “славу і червоні дипломи”. Натомість вони хапнули травки і загубили карту. Ця сцена сподобалася глядачам найбільше, адже була чи не єдиною справді наближеною до “реалій”. Особливо в купі з фразами “Не висаджуй тьолок” і “Професор вже давно з цим ідолом у ломбарді”.

Аж тут студенти усвідомили, що вляпалися у щось небезпечне, і почали вмирати один за одним, причому вочевидь за містичного втручання – один гине під обвалом, іншій щури перегризають горлянку. “Це все Перун”, – думають глядачі. Герої істеричать і виголошують сентенції на кшталт “Ми ніколи не виберемося!”, “Що робити?”, “Що тут відбувається?”. Глядачі, остаточно в’їхавши в тему, охоче їм підказують. “Куди йти далі?” – репетує білявка. “Мальчики направо, девочки налево”, – радять їй з першого ряду. “Я розбив окуляри!” – у розпачі ботанік. “Тепер ти – не Гарі Потер”, – констатує гальорка. Фільм подобається глядачам все більше.

Тут з’являється примара у дивному балахоні й мовчки несеться на студентів. А знервовані географи щойно надибали рушницю з патронами – такий собі нехитрий “збіг обставин”. Вони вбивають примару, яка виявляється їхнім професором. Чому він бігав підземеллям, ще й мовчки? Ні щоб гукнути: “Хелло, гайз, ітс мі!”. Перепрошую – “Гей, хлопці, це я!”.

Та глядачі вже зрозуміли, що сценарій не перегружений причинно-наслідковими зв’язками. Потішила сцена з хробаками, яких студенти знайшли у герметично закритій банці, що лишилася у штольні з часів великої вітчизняної. Та нехай, може, то Перун начаклував... Останній зі студентів гине, помочившись на дріт – від електричного струму. Та це ж, мабуть, непростий дріт – перунівський!

Лишилися двоє – ботанік та білявка. За законами жанру вони й мають вижити, ще й попередньо розважити глядачів сценою запального сексу. З останнім не склалося, та ніхто тим не переймався. Дійшло до розв’язки. Справжнім винуватцем виявився не Перун, а його жрець. На цю роль було обрано актора із зовнішністю вгодованого ксьондза, і глядачам такий хід сподобався. Та постало питання: як же чинилися усі згадані неподобства? Одна річ, коли це робить Перун, а от як це вдалося простому смертному... Менше з тим. Ботанік з білявкою вбили жреця-ксьондза і вибралися нагору. Тут у героїв миттєво зробилися просвітлені обличчя, зникли всі ознаки втоми і пережитих стресів. Вони – грайливі, наче молоді козенята – взялися за руки і рушили на електричку. Зал відреагував щирим реготом і гучними аплодисментами.

Резюме. Ідеальний фільм для тих, хто не морочить голову стереотипами і не вважає, що трилер має бути страшним, а інтрига – логічною. Стрічку можна вважати кроком уперед, до створення справжніх хічкоківських жахів. Очевидний прокол: діалоги, у яких сленг мішається з української літературною мовою. Лишилося незрозумілим, чому автори проекту зекономили на акторах і не пошкодували грошей на гучну рекламну кампанію. Та нехай. Сходіть на “Штольню”, вона того варта.

Тала Андрушак

Спасибо магазину вкусного кино Устрица за предоставленную возможность приобрести фильм!

Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!


Коментарі

символів 999

Loading...

інформація