Інна впевнена: до шлюбу неодмінно треба пожити з чоловіком, щоб остаточно перевірити на міцність почуття. Телеведуча проти мазохізму в коханні, зате підтримує здоровий глузд у стосунках.
Про довговічність кохання, підготовку до весілля й особливості характеру коханого чоловіка читайте в інтерв'ю.
- Інно, наскільки відомо, ви намагаєтеся не афішувати свого особистого життя. Зізнайтеся, як складаються нинішні стосунки?
- Я кохаю, це найважливіше. Закоханість, що існувала протягом першого року стосунків, переросла в міцне, сильне почуття. Я вважаю, що такого досвіду ще не було в моєму житті, тому це слід цінувати, жити цим і прагнуть до цього. На мій погляд, у кожної людини в житті повинне бути таке переживання.
- Кохання часто плутають зі звичкою та прихильністю, як не заплутатися в почуттях?
- Насправді дуже складно розмежовувати ці поняття. Важливо відчувати взаємні почуття. Я вважаю, залежність – це однобічний зв'язок: ти кохаєш, а тебе – ні. У такій ситуації ти підсвідомо почуваєшся мазохістом: тебе «відштовхують», а ти однаково тягнешся до людини. Кохання – це насамперед велика робота. У реальності не все так солодко та чудово, як пишеться в казках. Мудрість полягає у свідомому сприйнятті того, що шалені почуття не можуть тривати вічно. Коли ти будуєш стосунки, значно цікавіше це робити з однією людиною, головне – зустріти свою половинку. Тільки тоді це базуватиметься на взаємності та взаєморозумінні.
- Розрахунок у коханні є?
- Я впевнена, що розважливість і меркантильність не в сенсі грошей, а в сенсі стосунків завжди будуть важливі. Ти повинен розуміти, що тобі з цією людиною зручно, затишно, комфортно. На одній пристрасті кохання не витягнеш і не створиш сім’ї.
- Твоє ставлення до громадянського шлюбу, і чи треба з ним затягувати?
- Я вважаю, з чоловіком однозначно треба пожити до шлюбу. Що ж стосується моменту затягування, в мене зараз така ситуація: ми доволі довго зустрічаємося, розмови про весілля у нас є, але у що це виллється - загадувати складно. Дуже багато пар живуть довго та щасливо без штампу в паспорті. Я не кажу, що в нас весілля не буде, це станеться тільки тоді, коли ми остаточно захочемо створити сім’ю та народити дітей. Оформити стосунки заради дитини – це, безумовно, важливо. Зараз нам добре разом, ми довіряємо одне одному. Я дуже ревнива, і якщо не довірятиму, тоді й не буде сенсу продовжувати стосунки.
- Кожна дівчина мріє про весілля, схоже на казку. А як ви уявляєте цей день?
- Це свято буде більше для друзів. Погодьтеся, коли ми організовуємо будь-яке свято, рідко почуваємо себе винуватцем урочистостей. Зате весільна подорож буде виключно для молодих. Чому жінки хочуть вийти заміж? Їм хочеться одягти гарну сукню, почуватися королевою. Дякувати Богу, в моєму житті цього було достатньо: я і почувалася королевою, і суконь переміряла неймовірну кількість, цю оскому вже збила. Заради цього не прагну організовувати весілля. Що стосується самого заходу, це буде щось незвичайне. Звісна річ, усі так кажуть, але я вважаю – що простіше, то краще, по-душевному, без пафосу та помпезності.
- Як вважаєш, хто вас найбільше хоче одружити, зважаючи на постійний тиск із боку близьких, ЗМІ?
- Мені здається, тиску більше з боку преси. Я розумію, що все невідоме викликає інтерес. На сьогодні намагаються дізнатися хоч би його ім'я, але я кажу: «Це не принципово, вам ім'я ні про що не скаже, адже він не публічна людина». Знову ж таки, він не хоче ніде «світитися», це його право, на яке я не претендую. Плюс батьки ще радянського гарту, вони не те, що підводять, але починають натякати про онуків, що нормально для будь-яких батьків. Тим паче, вони бачать, що людина хороша. Зараз вони приблизно так само заспокоїлися, як і я. У мене вже немає того шаленого бажання вийти заміж.
- В одному з інтерв'ю ти говорила про те, що чоловік повинен бути старший. Чим обумовлений такий вибір?
- Не подумайте, це ніяк не пов'язане з прикладом рідних: у моїх батьків мінімальна різниця у віці. Напевно, це почалося ще з перших взаємин: мій хлопець був старший за мене на 4 роки. Це, звісно, не дуже суттєво, але коли мені було 17 років, 4 роки здавалися великою різницею. Очевидно, тоді я зрозуміла, що мені цікаво зі старшими, він мене багато чого навчив, завдяки цьому я подивилась на світ дорослим поглядом. На ровесників і однокласників, як правило, рідко звертаєш увагу, не кажучи про те, щоб розглядати їх як потенційних партнерів. Хоча, знаєте, у питаннях віку законів немає. У кожного по-різному складається: комусь важко з дорослими, комусь здається, що в них інші інтереси. Тут головне – відчуття родинних душ.
- Які спільні інтереси вас об’єднують?
- Багато всього, починаючи від манери водіння, а закінчуючи подорожами. Зараз я дуже задоволена, що ми разом катаємося на лижах, оскільки він раніше не катався. Ми їздимо на екскурсії, не скажу, що фанат цієї справи, але йду назустріч, бо він дуже допитлива людина. Йому скрізь треба побувати, скрізь відзначитися, сфотографуватися. У повсякденному житті ми схожі буквально в дрібницях: у їжі, у біологічних ритмах, стовідсоткова сумісність.
- Вашу пару можна назвати хазяйновитою? Часто організовуєте вечері для друзів?
- Якщо чесно – ні. Бракує часу запрошувати друзів додому, хоча я дуже люблю облагороджувати оселю, створювати затишок. Якось так склалося, що й у нашій сім’ї не особливо були заведені застілля, батьки постійно їздили у справах. Мені легше зустрітися з друзями поза домом, так комфортніше, якщо чесно. Не особливо люблю пускати людей у дім, усе-таки це моя фортеця, куди потрапляють лише близькі люди. Якщо я куховарю, у мене повинен бути цілий день вільний, щоб експериментувати. Але знову ж таки, я не фанат кухні, не люблю мити посуд, але мій чоловік мені це пробачає.
- Як уникнути побутової рутини, яка часом повністю «з'їдає» стосунки?
- Усе дуже просто: у мене є своє життя, професія, робота, а в нього – своє. Ми доволі рідко бачимося, якби мені раніше, років у 17, сказали, що я житиму в такому режимі з хлопцем, я подумала б: «Та ну, це не стосунки». Мені здавалося, що коханим треба дихати щодня, постійно перебувати поруч, аж до того, що мало не працювати разом. Зараз я розумію, що ні. Я зовсім спокійно почуваюся, якщо навіть кілька днів проводжу сама. Він часто їздить у відрядження, розривається між двома містами, і мене абсолютно це влаштовує. Я встигаю скучити, точно так само й він. У нас кожна зустріч – це побачення, а не рутина.
- Завжди вдається контролювати почуття ревнощів?
- Треба довіряти та не допікати людині в сенсі залізти в телефон, перевірити кишені чи ще щось. Я можу сказати, це залежить від людини, оскільки в мене були стосунки, коли чоловік давав привід для ревнощів і, як з’ясувалося, я його ревнувала не безпідставно. У мене були такі моменти, коли мені хотілося довести собі та йому, що він помиляється, робила якісь дурниці. Можливо, мені бракувало мудрості зрозуміти, що людина не зміниться. Треба було або змиритися з цим, або розірвати стосунки. Мені було дуже складно зважитися на розрив, у цій ситуації я вдячна батькам, які дуже грамотно поставилися до всього цього. Пам'ятаю, я приходила, плакалася, вони говорили: «Не розставайся». Я відповідаю: «Ні, не можу», на що вони казали: «То йди, ще помучся, ухвали сама рішення». Річ у тім, що всі мої стосунки були тривалими, я завжди дивилася на свого партнера як на майбутнього чоловіка, не розглядала це як спосіб розважитися. І хоч тоді я намучилася, ставлюся до цього як до хорошого досвіду. Ні про що ніколи не шкодую та завжди намагаюся діяти по совісті, головне, ставитися до стосунків тверезо й іноді дивитися на себе з боку. Благо, я ніколи не різала собі вени та не погрожувала самогубством.
- Після сварок хто частіше йде першим на примирення?
- Мій чоловік – теж не подарунок, він доволі запальна людина. Але ми вдвох швидко відходимо, не можемо довго перебувати в конфлікті. Примирення залежить від того, як усе відбулося, абсолютно спокійно і він, і я можемо піти на компроміс. У нас це відбувається обопільно, ми відчуваємо, коли хтось із нас неправий, визнаємо свою вину.
- Замислювалися про переїзд до іншої країни? Може, є бажання придбати нерухомість за кордоном?
- Про те, щоб на якийсь час виїхати за кордон, ніколи не замислювалася, не кажучи про те, щоб на ПМЖ. Я багато подорожую, багато чого бачила та прекрасно розумію, що жити в іншій країні не зможу. Мене влаштовує менталітет нашого народу, у нас позитивні, хороші люди. Коли я, приміром, залишилася на якийсь час в Америці, було важко. Там специфічні люди, кожен окремо, мені складно з ними. Хочу жити в Україні, щоб одержувати задоволення тільки тут. А якщо щось змінювати, хотілося б мати один будиночок у Карпатах, а один – у Криму.
- Твоя порада, де сучасній дівчині знайти гідного чоловіка?
- Головна порада – не шукати! Як показала практика, це найбільш правильний метод. Треба жити, одержувати задоволення, займатися улюбленою справою. Повірте, тільки так потягнуться люди і, можливо, серед них буде він. Якщо ти зациклений на якомусь бажанні, воно ніколи не збудеться, хоч як би писали в мотиваційних книжках. Треба сформулювати бажання – і відпустити, відволіктися, забутися, зайнятися повсякденними справами, й однозначно все прийде.
А ви вже знайшли свою другу половинку?